Її силі волі, характеру та позитиву може позаздрити кожен. Незважаючи на хворобу, у неї дуже різноманітне й активне життя. Вона – майстриня бісероплетіння, спортсменка, учасниця багатьох літературних конкурсів, заходів, драматичних вистав. Ця надзвичайна людина поділилася секретом, як можна досягти успіхів і бути щасливим, маючи хворобу дитячого церебрального паралічу, - про це повідомляє novograd.city

  – Секрету як такого немає. Свого часу мені було дуже важко. Але відтоді, як я прийшла до церкви і повірила в Бога, моє життя змінилося.

 А ще ця віра навчила любити все те, що мене оточує, і тому я вважаю себе щасливою людиною.

  – Знаю, що у тебе багато різних захоплень. Що дарує тобі найбільше задоволення?

  – Життя у мене таке різноманітне, що навіть не знаю, що найбільше мені подобається. Чесно кажучи, дуже полюбляю читати. За допомогою книг я вчуся жити і пізнавати світ. Особливо мені подобається духовна література, яка вселяє в мене віру в себе, у свої можливості. Ще навчаючись у школі, намагалася писати прозові твори, брала участь у театральних дійствах. захоплювалася плетінням та вишиванням з бісеру. Свої роботи, звичайно, комусь дарувала, бо люблю робити людям приємне.

  – Чим тобі запам’яталася школа?

  – Дуже гарні спогади про школу. Особливо згадую четвертий клас. Мені дуже подобалося сидіти за партою, слухати вчителя і відповідати на запитання. Інколи мене не запитували, бо я завжди вивчала матеріал. Мені подобалося вчитися. І жодного разу не було бажання залишитися вдома, як би незручно мені не було діставатися до школи.

  – Ти писала твори. Розкажи про них?

  – На той час я відвідувала недільну школу. Надихала мене писати віра в Бога, а ще – вчителька української мови та літератури. Вона завжди казала, що я дуже гарно пишу. Згодом за її допомогою я видала збірки «Віра, Надія, Любов» і "Нове народження".

  – А вірші пишеш?

  – Намагаюся писати. Інколи виходить, інколи – ні. Залежить від настрою. Більше подобається писати прозу.

  – Оленко, скажи, хто, крім віри, є твоєю підтримкою?

  – Насамперед – моя родина, якій я дуже вдячна: мама, тато, менший брат Ілля. А ще люди та духовні наставники з недільної школи, яку я відвідую протягом п'яти років. Також спортивні тренери, які вселяють в мене надію не зупинятися на досягнутому.

  – То ти займаєшся ще й спортом? Яким саме?

  – Так, це армспорт.

  У 2016 році мене запросили на чемпіонат світу, який проходив у Будапешті, де я посіла п'яте місце.

  – Як у тебе виникла ідея займатися таким видом спорту?

  – Мені запропонувала зовсім незнайома людина. Вона сама займалася цим спортом, тож порекомендувала спробувати. Тренери мене дуже підтримували, і завдяки їм я займаюся армспортом вже 5 років. Незважаючи на нелегкі тренування, мені подобається цей вид спорту. У ньому я можу вилити свою негативну енергію і позбутися поганого настрою. Спорт зробив моє життя ще насиченішим і яскравішим.

  – У тебе таке активне життя. Поділися своїми найяскравішими враженнями?

 – Мабуть, це враження від чемпіонату світу у Будапешті. Я їздила туди без мами, що дало мені змогу відчути себе самостійною Тож відпочивала не тільки я, а й моя мама. Місто вразило мене красою, старовинними будиночками і гарними чистими вулицями, а інфраструктура міста здивувала мене тим, що дає змогу людям з обмеженими фізичними можливостями бути самостійними. Мені дуже сподобалось, я там дійсно відпочила, бо відчувала велику підтримку від своєї команди, яка була для мене наче родина.

 – Чого ти вже досягла у своєму житті?

 – Мабуть, це те, що я закінчила школу на відмінно.

  У майбутньому планую стати психологом.

  – Чому обрала цю професію?

 – Я навіть не мріяла про те, щоб бути психологом.

  А мені хотілося чогось іншого. Не лежала у мене душа до чисел. Мені більше подобалося спілкуватися з людьми. Якось нам сказали, що можна вчитися на психолога. І я дуже зраділа, бо відчула, що це та професія, яка дасть мені змогу допомагати людям через слово.

  – Про що мрієш?

  – Закінчити університет і стати психологом. Я знаю, що таке біль і як потрібно боротися з ним. Тому я надіюсь, що своїм прикладом зможу вселити людям віру в те, що, змінивши себе своє ставлення до тих, хто нас оточує, можна досягнути неможливого.

  – Що б ти побажала своїм одноліткам?

  – Передусім я бажаю їм навчитися любити цей світ, поважати людей, які поряд, їхню думку, бути толерантними і нести добро в цей світ, прагнути змінювати себе на краще.

Джерело: novograd.city