Історія, на перший погляд, не лишила їм якихось відомих подій чи видатних споруд, архітектура села доволі одноманітна, природа чомусь теж пошкодувала підкинути їм трохи яскравих барв, а реалії життя українського села не дозволяють жителям організувати якісь атракціони для “зальотних” туристів.

  Історія опублікована на сайті velodroma.wordpress.com.

  Одним із таких сіл свого часу ми вважали Пилипо-Кошару, що знаходиться всього лиш за шість кілометрів від західної околиці Романова.

  Десь між 15 і 17 століттями місцеве населення засновує село біля болотистих витоків річки Козарка. Але вже з 18 століття у ньому здебільшого проживають приїжджі християни-старообрядці, і у зв’язку з цим село навіть отримує нову назву!

  Хто такі старообрядці, що вони робили в околицях Романова?

  У 1653 році Московський Патріарх Никон (він же Нікіта Мінін) оголосив проведення реформи,  яка мала привести богослужбову практику російської церкви до єдиного зразка, схожого на інші православні церкви.

 Частина духовенства разом з мирянами відкинули ці зміни, заявивши, що не відступлять від старих обрядів. Вони назвали никонівську реформу “псуванням віри” і заявили, що збережуть у богослужінні колишні статути і традиції.
Після такої наглості цих незгодних звісно почали переслідувати у кращих традиціях Московського царства. Їм не лишалося нічого, як зібрати пожитки і рушити у пошуках кращої долі куди подалі.

 Цим “подалі” стали східні прикордонні регіони Речі Посполитої, здебільшого теперішні Одеська та Вінницька області. Крім того, величезна частина цих людей осіла і на Житомирщині.

  Головним провідником і лідером старовірів, які опинилися на території сучасної України, був такий собі Філіп. Його ім’я моментально було перекручено на місцевий лад і став він Пилипом, а його послідовники — пилипонами.

  Згодом пилипони дісталися земель тодішнього Новоград-Волинського повіту, куди входила велика частина Романівщини, й отримали дозвіл на проживання тут.

  Але в Пилипо-Кошару приїхали не просто християни-старообрядці, а старообрядці двох різних течій — єдиновірці і федосіївці.

  Громада старообрядців-єдиновірцівзберігала богослужіння за старими книгами і обрядами, але підпорядковувалася керівництву РПЦ. Єдиновірці самостійно вирішували питання призначення священика у свою парафію або ж клопоталися про висвячування у священики представника своєї громади  Разом з терміном «єдиновірство» також побутували і такі синоніми як: «православне старообрядництво», «староправослав’я», «старообрядницька унія».

  Федосіївці ж були більш радикальними у своїх переконаннях і вважали, що Никон — Антихрист. Життя їх громади було надзвичайно дисциплінованим і підпорядкованим наставнику, який вибирався із цієї ж громади.

  Водночас федосіївці вели блудне життя, одруженим наказували розлучатися, нових шлюбів не укладали. Раніше вінчати міг тільки священик, а оскільки вважалося, що уся церковна ієрархія стала «отруєна никоніанством», то і шлюби, нею благославляємі, — «просто блудне співжиття, осоружне Богові та гідне вічної муки у вогняному озері». Тільки розірвання шлюбу і присвячення себе Богові могло спокутувати від цього неминучого покарання. Федосіївець залишав дружину, з якою нажив дітей, дружина вступала у розпусту, — і ні той, ні інша, не вважалися навіть винними. Інцести, гомосексуалізм і лесбійство не переслідувалися. Нерідко самі наставники, без докору від парафіян, вдавалися до розпусти з духовними своїми дітьми. Догми федосіївців: «Краще зі ста кобилами злягтися, ніж з однією жінкою законним шлюбом з’єднатися»; «Краще бути у розпусті з різними дружинами таємно, аніж жити з однією наявно»

  Із таїнств християнства у них зберігалися хрещення і сповідь, але і ті виконувалися не духовенством, а звичайними мирянами.

  Рівень самоідентифікації і відособленості єдиновірців у всіх поселеннях, зокрема і у Пилипо-Кошарі, завжди був досить високим. Вони не асоціювали себе з православними-«новообрядцями». Власна самобутність старовірців відображалася й у тому, що навіть у місцях їхнього компактного проживання продовжували діяти окремі кладовища. Яскравим є приклад саме Пилипо-Кошари, де у Пилипах проживали старообрядці, а у Кошарах — православні. Навіть у 20 столітті в селі функціонували 3 кладовища: старообрядців федосіївської згоди, православних-«новообрядців» та єдиновірців.

  Із вищевказаного ми зробили висновок, що саме північна частина села на правому березі річки свого часу називалася Пилипами, так як там і оселилися старовірці (перша назва села згідно з Кондратюком О. — Осада Пилипи)

  Південно-лівобережна, де було засновано село ще до приїзду переселенців, відповідно називалася Кошарами. Підтвердити це ми ще не встигли, а основна причина, чого ми так думаємо, — форма хрестів на різних кладовищах села.

  Це, мабуть, єдиний доказ проживання тут старовірів, що лишився з тих часів дотепер, і ми можемо його побачити на власні очі. Мається на увазі дуже характерна форма хрестів на похованнях старовірів, так званий “крытый крест”. То є суміш ще язичницьких і християнських вірувань, де змішалися давньоруський звичай ставити на могилі невеличкий будиночок — вмістилище для душі, і звичний нам хрест.

  До 20 століття їх виготовляли виключно з дерева, пізніше зустрічаються й металеві.
Хрести ставилися у ногах померлого і на
могилі залишалися так довго, поки не зогнивали і не падали від старості

 Саме такої форми хрести нам вдалося знайти на північному кладовищі села й жодного на південному.

  Ймовірно, що ви не відразу звернули увагу, але саме на південній околиці ще 100 років тому була дерев’яна церква. Нею користувалися жителі відразу кількох сіл — Кошар, Малої Козари і Олександрівки (можливо ще й Булдичева). Старообрядці своєї не мали.

  Основних причин тому може бути дві:
1. РПЦ просто про них забула;
2. Старообрядці Пилипо-Кошари були у так званому «релігійному підпіллі» і не мали офіційної державної реєстрації, як релігійні громади (особливо федосіївці). Навіть за СРСР жодного разу не згадувалася їхня діяльність. Дуже ймовірно, що відомості про цих старообрядців відсутні у значній мірі через конспіративність, утаємниченість, збереження віри на рівні сім’ї, здійснення молитов не на загальних зібраннях віруючих, а «по хатах».

  Втім, незважаючи на це, новозбудована сільська церква навіть має деякі спільні риси із старообрядницькими церквами.

  Щодо побуту старовірів нашого краю, то вдалося знайти наступні рядки часів СРСР: «В більшості безпопівські громади складаються з одного села. Громади невеликі, вірян 120-400 чоловік. Живуть брудно. Проїжджаючи по району відразу можна упізнати старообрядницьке село, тому що хати не побілені, двори-садиби не обгороджені. У хаті можна зустріти, де живуть люди, там знаходяться і тварини, особливо взимку. До колгоспної праці відносяться сумлінно.”

  Логічним питанням також буде питання мови, якою говорили старовіри. Відповідь — тогочасною російською із домішкою великої кількості церковнослов’янської та лексики регіону, звідки вони приїхали.  Цікавим є факт, що старовіри на території Житомирщини називали себе «русскімі» та «кацапами», так само їх назвали українці. Місцеві старовіри ж називали українців «гадами».

  Крім того, етнонімом «хохол» старообрядці називали представників офіційного православ’я. Навіть розуміючи різницю між українцями та росіянами, «хохлами» називали всіх православних. Таким чином, у середовищі старовірів назва «хохли» походила не від етнічної, а від конфесійної належності.

  Наразі минуло більше 250 років, відколи Пилипо-Кошара стала прихистком і домом для старовірців. Тепер це, на той самий перший погляд, одне із сотень поліських сіл, яке повільно занепадає. Вже нічого не говорить про те, що це був такий собі релігійний “острів”, оточений зусібіч протестантами, католиками і православними-никоніанцями.

  Під час останнього відвідування ми застали в селі повну тишу, величезну кількість покинутих хат, тотально зарослі деревами-кущами-бур’янами вулиці.
Ситуацію погіршує ще й жахлива дорога, як в сторону Романова, так і до Мирополя.

  Тим не менш, певне пожвавлення громади вже кидається в очі: замінили дах будівлі дитсадка, поставили пам’ятник жертвам політичних репресій, підфарбували церкву. А враховуючи, що Пилипо-Кошара вже входить у Миропільську ОТГ, то у неї є всі шанси перетворитися на приємне для життя село.

Новини Житомира