«Життя наших воїнів після повернення з фронту складається по-різному. Хтось повертається на попередню роботу, хтось їде за кордон чи проходить реабілітацію… а дехто збирає думки докупи, знаходить фінанси й товаришів і відкриває власний бізнес», ‒ розповідає armyinform.com.ua/.

  Історія десантника Ярослава Коваленка саме з таких. Попри біганину кабінетами держустанов і скептицизм оточення, чоловікові вдалося започаткувати власну справу. Здавалося б, звичне для всіх фермерське господарство… Проте погодьтеся: 50 гектарів, один трактор, декілька агрегатів і кілька пар робочих рук — майже нереальні умови для ефективного обробітку землі. Однак не в його випадку.

  Старший солдат Ярослав Коваленко родом із Житомирщини. Строкову проходив на паливному заправнику літальних апаратів. Під час Революції гідності чоловік разом із родиною відстояв не один день на Майдані. А вже в квітні 2014-го пішов добровольцем у десантну бригаду. Вивчився на водія БТРа та вирушив на фронт. Про участь у бойових діях говорить коротко: «Згадую про війну тільки хороші моменти. Негативу і так вистачає в житті». Напевно, саме ця позитивна налаштованість і дала бійцеві змогу почати власну справу.

  — До війни я мав піцерію, однак, повернувшись через кілька років додому, вирішив її закрити, оскільки душа вже до неї не лежала, — пригадує чоловік. — Як і більшість ветеранів, почав оформляти землю для ведення сільського господарства. Виявляється, ці два гектари стали для мене справді омріяними. Отримати землю було ще тим квестом. Де я лише не бував, куди я тільки з побратимами не їздив. І пікетували, і лаялися, і оформляли одні й ті самі документи по кільканадцять разів.

  Поки тривала тяганина, Ярослав пройшов курси Київської школи економіки за спеціальною програмою для ветеранів бойових дій.

  — Я потрапив у першу хвилю. Система була така: захищаєш свою бізнес-ідею і починаєш навчання на курсах, — згадує фермер. — Після завершення мій план трішки відрізнявся від попереднього. Вчителі дещо змінили моє бачення бізнесу. Навіть виграв грантові кошти на ведення господарства.

  Більше ніж рік пішло, щоб оформити ділянку. Було складно, але землю Ярославу все ж виділили. Спочатку обробляти допомагали батьки, згодом і побратими приєдналися.

  — Розпочинав лише з двох гектарів. Потім узяв землю товариша в оренду. І вже на сьогодні обробляю близько 50 гектарів. Та й команда змінилася. До співпраці долучаються вмотивовані та сильні товариші, що пройшли війну. Отак потроху і збираються всі свої.

  Ярослав каже відверто: найскладнішим був початок. Навіть грантові кошти не допомогли. Довелося влазити в борги, аби справи йшли більш-менш.

  — Маю вже трактор і кілька агрегатів для обробітку землі. Щоб досягти мінімальної цілі, потрібно ще два мільйони гривень, — підсумовує боєць. — За моїми підрахунками, всі вкладення, які зробив і робитиму найближчим часом, відіб’ються через років п’ять. Але я вірю, що в нас усе вийде.

  Коли Ярослав спілкується з побратимами, завжди радить займатися власною справою. Хто не хоче починати з нуля — запрошує працювати разом.

Новини Житомира