За 100 метрів від адміністративного приміщення Лугинської селищної ради, по вулиці Донського, живе людина «НІХТО» Колесник Володимир Олександрович, який народився і виріс в Лугинах. Його всі знають – він дуже добра, надійна людина, не краде, не просить з протягнутою рукою, виживає з того, кому що допоможе (але так було раніше).

  Зараз здоров’я не те, недавно повернувся з обласної лікарні, та й вік вже далеко не молодий. Правда, його та тещу голови селищної ради, раз в день годують в кафе «Дизель». А їсти ж хочеться завжди. Володя признається, що від голоду по ночам не може спати, а тут ще й зуби розходилися… Він особисто зателефонував в редакцію на прожектор «Променя», попросив допомоги і розповів про своє гірке існування. Звертався в селищну раду не раз – безрезультатно. Правда, секретар селищної ради допомогла поновити йому паспорт, соціальна служба видала чорнобильське посвідчення, але документів до даного часу на руки йому не видали, Шмигельська О. В. тримає їх у себе в сейфі, начебто, Володі від цього буде легше та перехочеться їсти. А сам голова селищної ради Петро Мельник про таких людей нічого не хоче знати і чути, а даремно, для тебе, Петре, всі люди повинні бути однакові на території громади – твої «дружбани», і злидарі, сироти, люди похилого віку та багатодітні сім’ї. Та, як відомо, ситий голодному не вірить. Статки у Петра великі, як їх ще збільшити він знає, а от людяності та милосердя у нього немає. А даремно, якщо його пронесе на цьому світі, то перед Судом Господнім він відповість за все. Почитати б йому 10 заповідей Божих, та схаменутися, аж ні…

  Здавалося б, зроби добре діло, прилаштуй Колесника, за невеличку оплату, підмітати вулицю чи двір селищної ради та дай інколи кусок хліба, вдягни його з «гуманітарки» (є така можливість) і тобі це зарахується. Саме так раніше це робив Применко Василь Григорович. Ні, для розуму Мельника, це є не досяжним, бо він у своєму збагаченні не бачить меж.

  Володі, інколи, допомагає сусідка Тамара Миколаївна, але у неї самої пенсія всього 2 тисячі, а це ніяк не можна порівнювати з тим, що отримують в громаді. Просто, Тамара Миколаївна людина віруюча, милосердна і добра – у вихідні дні нагодує його, купить ліки, випере одяг, який, до речі, до сих пір не відшкодували втрати, понесенні через прорив водогінної мережі та затоплення її городу цьогорічної весни. Заяву на відшкодування збитків вона подала особисто Петру Мельнику. У відповідь – повна тиша…

  Ми уже не віримо, що ця публікація заставить Мельника схаменутись, адже редакція не отримала жодної реакції, з його боку, на попередні статті.

  Членам громади, на майбутнє, потрібно дуже добре думати, перш ніж приймати рішення, за кого віддати свій голос.

В. Двуреченський, газета «Промінь»

Новини Житомира