Вікторія Левицька — молода художниця. У свої 24 роки вона досить творча та різностороння особистість. Дівчина закінчила університет у Львові, за фахом — практичний психолог. Також має сертифікати з курсів дизайну одягу й іміджмейкера.

  Її жага до мистецтва з’явилася ще в дитинстві. Вона згадує, як спочатку мама допомагала їй малювати, а в четвертому класі батьки віддали її до художньої школи (теперішня Школа мистецтв).

  "Коли я вперше взяла пензлик до рук, мені було дуже лячно. Це був мій перший малюнок у школі, як зараз пам’ятаю — натюрморт, необхідно було намалювати яблучко. Руки трусилися, думала, як його правильно побудувати, щоб не припуститися помилки. Як і усім, мені спершу допомагали, а потім я й сама непогано почала малювати", — розповідає Вікторія.

   з особистого архіву Вікторії Левицької

  Нині вона полюбляє малювати абстракції. У неї немає певного жанру, пробує себе у всьому. Виставки були лише у шкільні часи. Поза межами школи їх не було, бо Вікторія думала, що це непотрібно, адже вона людина, яка не любить привертати до себе зайвої уваги. Однак зараз художниця зробила для себе висновок, що це її заняття, тож потрібно далі розвиватися. Дівчина малює на одязі ще з 10 класу. Колись вона дуже хотіла футболку із зображенням рок-гурта, яку дуже проблематично було знайти у Новограді. І вирішила сама нанести малюнок на футболку — купила фарби та почала малювати.

  "Я продаю свої малюнки на одязі. Навіть більше, мені пощастило продати вже кілька у Львові. Стосовно картин, то я дарувала їх лише своїм близьким, бо малюю для себе, вкладаючи частинку своєї душі, і продавати картину — це як відірвати від серця. Взагалі власну роботу продати тяжко, потрібно слідкувати за тим, що люди купують, та актуальністю, тенденціями на ринку. У наш час вже менше купують пейзажі для інтер’єру будинку, надають перевагу абстракціям, наприклад, картинам, виготовленим під мармур", — розповідає майстриня.

   з особистого архіву Вікторії Левицької

  Під час курсів дизайну у Вікторії був показ, до якого вона виготовляла певні моделі, зокрема сукні. За пів року вона навчилася шити та придумувати до одягу дизайн, роблячи ескізи виробів. Проте дівчині більше подобається творчий процес створення образу, ніж пошиття одягу.

  "Зараз я посилено віддаю всю себе творчості. У мене в планах закупити матеріал, розмальовувати його та заробляти на цьому гроші"

  Щоб намалювати просту картину, їй потрібен один вечір. Усе залежить від складності, іноді може піти й до тижня часу, адже потрібно постійно щось підмальовувати, чекати поки висохне один шар фарби, щоб нанести інший.

  За словами Вікторії, її наставниками є родина. Їй завжди кажуть, щоб вона розвивалася, бо в неї вдається, і, головне, що рідні вірять в її успіх. "Є дуже багато хороших митців, на яких можна рівнятися. Я часто бачу роботи художників в Pinterest, де я дивлюся та надихаюся, як вони створюють свої шедеври, й спонукаю себе до дій", – додає звягельчанка.

   з особистого архіву Вікторії Левицької

  Для Вікторії найкомфортнішим місцем для малювання є власна оселя. Коли дівчина сідає малювати, ніхто й ніщо не мусить заважати. Розпочинає процес підготовки: розставляє усі свої матеріали та обирає, що хоче намалювати. Спочатку продумує до дрібниць ескіз, перш ніж почати наносити фарбу на джинсову курку чи футболку.

  Своїм улюбленим заняттям займається переважно ввечері, десь після 18.00, тоді до неї приходить натхнення. Дістає свої фарби, починає ґрунтувати одяг, а потім переносить малюнок та закріплює його.

  "У мене було таке замовлення, над яким я працювала не годинами, а днями. Це джинсова куртка, що була повністю розмальована, починаючи з рукавів і закінчуючи спиною. На це все пішов цілий тиждень, бо там було багато маленьких малюнків та ліній, які потрібно було виводити. Я працюю до 2 годин ночі, іноді й до 5-ї ранку. Буває по-різному. Коли я захоплююсь і малюю безперестанку, то й не помічаю, як настав ранок. Моєю улюбленою картиною є зображення Лондона, яке я перемалювала з фотографії 18-19 століття на першому курсі", – розповідає Віка.

   з особистого архіву Вікторії Левицької

  Звичайно, як і в кожного митця у неї траплялися випадки, коли художниця нищила свої роботи. Тоді вона не використовує гумку, а просто рве папірці на маленькі шматочки. Це зазвичай відбувається, коли дівчина створила щось у депресивному настрої або витвір перестав їй подобатися.

  "Художник — це, ймовірніше, не професія, а стан душі. Проте зважаючи, в якому напрямку рухатись, адже це можна перетворити на спосіб заробітку, якщо розвиватися у декількох сферах мистецтва, вкладати кошти у знання та цікавитися усім новим", – зазначає Левицька.

  Віка під час розмови часто наголошує, що малює емоціями. Вона пояснює це так: "Це той момент, коли люди слухають певну музику чи мелодію, що викликає ейфорію. Так само й у мистецтві, коли ти наносиш мазок і розумієш, що це воно, ти отримуєш задоволення, рухаючись в такт зі своїми думками. Мої заняття не минають без музики чи аудіолекцій з психології", – зізнається дівчина.

   з особистого архіву Вікторії Левицької

  Вона черпає нові ідеї, спостерігаючи за сучасними тенденціями. Це може бути колір, якась деталь чи фактура, які додає у свої роботи. Натхнення приходить від людей, дизайнерів чи художників: "Наприклад, коли я бачу гарну зовнішність, я хочу намалювати та доповнити її", — каже дівчина.

  На думку Вікторії, критика – це корисна річ, що допомагає нам бути тверезими. Але поки що вона у свою адресу її не чула, можливо, хтось просто боїться її озвучити, щоб не образити художницю. Їй робили зауваження викладачі лише під час навчання на дизайні й часто говорили, що потрібно переробити.

  "Я відчуваю себе крутим художником, коли дійсно бачу, що те, що я роблю для людей, приносить їм задоволення. У мене якось трапився випадок: я розмальовувала чоловічу куртку, і вона настільки сподобалася замовнику, що у нього, мабуть, 100 фото, де він одягнений в неї чи його мама. Дуже приємно, коли не тільки молоде покоління це оцінує, а й також старше. Це є для мене значущим", – наголошує дівчина.

  На питання, чи допомагає мистецтво зняти стрес, Віка відповіла: "Як психолог скажу, що мистецтво допомагає боротися зі стресом: є таке поняття як арттерапія, де ти усі свої переживання, страхи переносиш на папір. Усе, що ти зображаєш за допомогою пензля та фарби чи простого олівця, показує твій внутрішній стан.

  У вільний час дівчина займається спортом, їй це приносить певну розрядку. Любить готувати — деякий час працювала су-шефом в суші-барі.

  Найкращий відпочинок – час, проведений із друзями або поїздка в іншу країну. "Тоді я милуюся архітектурою, знайомлюся з новими місцями та людьми. Мені вдалося відвідати Австрію, Італію, Польщу, Угорщину, Єгипет і Туреччину. Найбільше сподобалося в італійській Венеції", – додає Вікторія.

  Через 5 років дівчина бачить себе успішною художницею та планує пов'язати своє життя з артдизайном та графікою.

Марина Андруцька, novograd.city

Новини Житомира