Хоча б тому, що ця «точка» на великій мапі України має власну історію, давню й примітну. Вперше про старовинний Звягель (таку назву мало місто) згадували ще в 1257 році як про місто Галицько-Волинського князівства.

   Існує  кілька легенд про походження історичної назви Звягеля. За однією з них, ім'я міста тісно пов'язане з князями Звягельськими, яким й належало це містечко. За іншою - славу і назву місту дали живучі у ньому ремісники - старовинні металурги й ковалі. Один з них, на ім'я Звягель, був найбільш талановитим майстром, чим і запам'ятався на століття.

   Але найбільш цікавою здається 3-тя версія дослідників - мовна. Виходячи із того, що жителі Східної та Західної Європи належать до єдиного індоєвропейського кореня й, відповідно, у минулому мали єдину прамову, зроблена спроба дослідити фонетичну і смислову схожість слів західноєвропейських мов з нашими рідними словами. Так, переклад слова «Звягель» буквально означає «багатий, заможний, пишний». Дуже ймовірно, що місто, яке знаходилося на перетині водних і сухопутних шляхів, було саме таким, збираючи данину з проїжджих і пропливаючих купців.

  Саме під назвою Звягель він і згадується в 1257 році в Іпатіївському літописі як місто Галицько-Волинського князівства, який був знищений військами Данила Галицького під час військового походу. Те, що Звягель дійсно був заможним містом, підтверджують і археологічні знахідки, серед яких є унікальні прикраси бояринь та княгинь або шестигранний княжий перстень-печатка з позолоченим щитком, на якому зображено хижого птаха.

  Після руйнування місто поступово відроджується, хоча і не набуває більше колишньої значущості. Після Люблінської унії 1569 року Звягель став польської вотчиною, а потім перейшов у власність князя Острозького, людини енергійної і передбачливої. Розшукавши великі запаси граніту, він починає спорудження замку, залишки якого збереглися й до нашого часу, потім з'являються стіни костелу на кам'янистому березі річки Случ й торгова площа.

  На початку XVIII століття містом правили князі Любарські, які ревно ставилися до розвитку ремесел: займатися ними дозволялося лише католикам. Але, незважаючи на це, ремесла невпинно розвивалися, більше того, роздроблені ремісники почали об'єднуватися в цехи - ковалів, сідельників, слюсарів, шкіряників, бондарів, гончарів, ткачів. У 1793 році місто у складі Східної Волині було приєднано до Росії і викуплене у князів Любарських за 338 тисяч рублів.

 Чим стара назва Катерині II не сподобалася, історія замовчує, але наказом її величності від 5 липня 1795 року місто Звягель перейменовано у Новоград-Волинський й стає губернським центром новоствореної Волинської губернії. Одна з причин такого «призначення» полягала в зручному географічному розташуванні. Правда, пізніше російський цар Павло, керуючись власними міркуваннями, вирішив перенести губернський центр в місто Житомир.

  А Новоград-Волинський отримав в 1804 році статус повітового міста. Але, тим не менш, продовжував жити і грати свою роль в історичному розвитку: поступово нарощував свій промисловий потенціал шляхом створення нових підприємств, виробництв. Минуле Новоград-Волинського тісно пов'язане з іменами видатних людей, які відіграли важливу роль в історії держави. Саме тут в 1871 році народилася Леся Українка, знав Новоград-Волинський і молодий Тарас Шевченко.

   Місто стало «притулком» не тільки видатних українських поетів, а й військових: на його території постійно перебували значні елітні військові з'єднання. Тому саме тут серед прогресивних офіцерів з ініціативи братів Петра та Андрія Борисових виникло таємне «Товариство об'єднаних слов'ян», до якого увійшли відомі декабристи. Бував тут і Михайло Кутузов: після Аустерлицького  бою в місті розташовувалася його штаб-квартира. Ось така історія, у якої, звичайно ж, є сучасне продовження.

Джерело: "Третя варта"