У вікно побачили ще одну пам’ятку села – довгі старовинні комори, але біля них ми, на жаль, не зупинилися – попереду лежав шлях до Вінниці, із купою пунктів для огляду, тому оглядати комори часу не мали, розповідає автор в матеріалі ukrainaincognita.com. Інша справа – колишній римо-католицький храм, блимає порожніми віконницями в самісінькому центрі села. Напівруїна, до якої селянам немає діла – стоїть собі та й стоїть, був клуб, була бібліотека, а зараз отаке-ось.  Село Топори вперше згадується у письмових документах під 1582 роком. Із кінця 18 століття воно належало родині Конопацьких, які й заклали у 1800 році бароковий костьол Святої Трійці. Через три роки храм було освячено, в цей же період у Топорах створили велику парафію, яка значно зменшилася із відкриттям парафії у Ружині 1816 року. Наприкінці 19 століття топорівські землі викупили цукрозаводчики Ржевуські (із Погребищ) – звідти й комори, які у радянський період були селекційно-сортувальними складами (або чимось на зразок таких) для насіння цукрового буряка. А із костелу совєти зробили клуб та бібліотеку – збудували в приміщенні перекриття для другого поверху, та розбили загальний об’єм храму на окремі кімнати.

  В 90-ті будівлю покинули напризволяще й вона поступово руйнується. Чи є у Топорах римо-католики, яким би став у пригоді власний храм, довідатись не вдалося. Стоїть собі напівруїна у центрі села, а міг бути гарний бароковий храм, хоча звичайно не шедевр – подібні ми бачили у Старій Котельні, у Ліщині, у Бердичеві – на Житомирщині їх немало, але ж понад двісті років споруда стояла, чому ж їй валитись зараз. Будемо сподіватись, що міцні товстелезні стіни, зведені на початку 19 століття, простоять ще немало – їх чекає випробування часом.

  У Топори ми потрапили із Ружина через Заріччя. Далі наш шлях лежав до ще однієї цікавої руїни – палацу Корницьких у Рогачах.

Текст та фото Романа Маленкова, ukrainaincognita.com