Звідси і така начебто дивна назва містечка. Зараз це село Любарського району Житомирської області. На нових картах чомусь замінили у назві одну букву, і тепер уже пишуть не Чартория, а Чортория. Основна визначна пам'ятка села - це великий палац у стилі ренесансу, збудований на початку ХІХ століття шляхтичем Прушинським, і перебудований з надбудовою другого поверху в останній чверті ХІХ століття вже з мотивами модерну.

   У 1884 році подружня пара Оржівських купила в Новій Чорториї маєток. Територію садиби і старий одноповерховий панський будинок перебудували, перетворивши його в красивий двоповерховий палац. У березня 1897 Наталія Іванівна овдовіла. Поховавши чоловіка в новочарторійском маєтку, на його могилі звела однокупольну церкву-усипальницю за проектом архітектора Андріана Прахова в російсько-візантійському стилі. Стіни і купол церкви розписав відомий художник Нестеров Михайло Васильович. Він же написав і образ іконостасу. Після смерті чоловіка вона покинула Санкт-Петербург, оселилася в Новій Чарториї і присвятила себе справам милосердя та благодійності, що було традицією в княжому роді Шаховських.

   Наталія Іванівна очолила Новоград-Волинський повітовий Червоний Хрест, ставши його головуючим. Газета «Волинь» тоді писала: «Взагалі Н. І. Оржівська вже багато зробила для населення Нової Чарториї, влаштувала там зразкову амбулаторію з 15-ма постійними ліжками, поштово-телеграфну контору і прекрасно обставлену чайну з бібліотекою-читальнею ...». І ще вона «затверджена нещодавно у званні почесною попечительки представила кошти на перетворення Новочарторійского і Новоград-Волинського училищ їх, однокласних в двокласні». Михайло Нестеров згадував, що Оржівська щодня вранці приходила в амбулаторію і як сестра милосердя лікувала хворих. У Новоград-Волинському відкрила лікарню на чотири ліжка, одну з яких містила за свій рахунок, подарувала Червоному Хресту будинок для амбулаторії, де тисячам хворих надавали безкоштовну медичну допомогу. У 1908 році, після смерті рідного брата Сергія, Наталя Іванівна зайнялася вихованням племінниці Наталії.

  У вересні 1911 року Наталія Іванівна була обрана головою Житомирського Червоного Хреста і очолювала його до 1918 року. У Житомирі тоді місцевий комітет Червоного Хреста знаходився на вулиці Дівочої (тепер вулиця Червоного Хреста) в будинку № 3, де з 1897 року перебувала і лікарня Червоного Хреста. У роки Першої світової війни Наталія Іванівна в будинку № 1 на Пушкінській вулиці в Житомирі відкрила «Лазарет' № 3 Георгiевскiй, Ново-Чарторiйскiй Червоного Хреста», який містила цілком на свої кошти. У цьому ж будинку вона і жила. Архієпископ Волинський і Житомирський Еврологій (в миру Василь Семенович Георгієвський) у своїх спогадах писав: «Це була свята жінка, вона вміла так поставити свій лазарет, що всякий, хто в нього потрапляв, відчував себе, немов у Царстві Небесному». Відомо, що вона була у складі делегації, яка обстежила становище російських військовополонених у Німеччині та Австрії. Є свідчення про те, що Наталія Іванівна брала участь і в переговорах по звільненню російських військовополонених.

  Гортаєм пожовклі сторінки Пам'ятної книги Волинської губернії на 1917 рік, в якій вказані всі офіційні посади, займані Наталією Оржівською в Житомирі:

  «Житомiрскiй Местный Комитетъ Россiйскаго Общества Краснаго Креста (Девичья,3). Председательница – Вдова Сенатора, генерала отъ кавалерiи Наталiя Ивановна Оржевская (Пушкинская, 1)».

  «Попечительный Советъ Житомiрской Марiинской Общины сестеръ милосердiя, состоящей въ веденiи Комитета Краснаго Креста (Девичья,3). Председательница - Вдова Сенатора, генерала отъ кавалерiи Наталiя Ивановна Оржевская».
  «Волынскiй Отделъ состоящаго подъ Высочайшимъ Его Императорскаго Величества покровительствомъ общества повсеместной помощи пострадавшимъ на войне солдатомъ и ихъ семьямъ (Зданiе Губернскаго Правленiя, 10)… Товарищъ Председательницы – Наталiя Ивановна Оржевская…
  Бюро по прiисканiю местъ и Комитет по сбору пожертвованiй и усиленiю средствъ… Товарищ Председательницы Наталiя Ивановна Оржевская».
  «Волынскiй Отделъ Особой Комиссiи состоящей подъ Августейшимъ покровительствомъ Ея Императорскаго Величества Государыни Императрицы Александры Федоровны Комитета помоши русскимъ военнопленнымъ, находящимся во вражескихъ странахъ (Улица 1812 г., 12). Председательница – Наталiя Ивановна Оржевская».
  «Волынское Отделенiе Комитета Ея Императорскаго Высочества Великой Княжны Татiаны Николаевны для оказанiя временной помощи пострадавшимъ отъ военныхъ бедствiй (Бульварная, при   Тюремной инспекцiи)… Член - Наталiя Ивановна Оржевская».
  «Патронатъ имени Генералъ-Адъютанта Иванова, учрежденный на средства действительнаго статскаго советника Хари для увечных воиновъ (Крошенская, 74-а). Попечительница – вдова сенатора, генерала отъ кавалерiи Наталiя Ивановна Оржевская».
  «Отделенiе Волынскаго Общества борьбы съ детской смертностью (М.Вильская, 23). Председательница – Н.И. Оржевская».

  Важко зрозуміти, звідки у цієї вже немолодої жінки (їй тоді було 57 років) знайшлися сили, щоб впоратися з такою кількістю посад. Дійсно, «святая жінка»!

  У 1918 році, з благословення архієпископа Євлогія, настоятель Свято-Миколаївської церкви на Смолянському кладовищі в Житомирі Аркадій (у миру Аркадій Йосипович Остальский) організував при своєму парафіяльному храмі Свято-Миколаївське братство. Члени братства надавали допомогу нужденним і хворим, ховали померлих, які не мали рідних і близьких. Діяльну участь у справах братства взяли Наталія Іванівна Оржівська (обрана товаришем голови братства) і її племінниця Наталія Сергіївна Шаховська. Основу каси братства становили грошові кошти Наталії Оржівської.правий боковий вхід/правый боковой вход.

   Про те, як склалася подальша доля Наталії Іванівни Оржевскої вже в радянський час, читаємо уривок зі статті «Життя, віддане Вітчизні і людям» голови Житомирської обласної організації «Російська співдружність» Євгена Романовича Тіміряева і члена цієї ж організації Ігоря Валерійовича Александрова: «Популярність Н .І. Оржівської в ці роки була надзвичайно високою. Тому при відступі частин Червоної Армії з Житомира в серпні 1919 року вона зі своєю племінницею та іншими двадцятьма відомими громадянами міста була взята в заручники і укладена в спецтабір. Завдяки зусиллям родичів, зокрема брата Дмитра Івановича, була виклопотав довідка зі свідоцтвом того, що Наталія Іванівна Оржівська - внучка декабриста Федора Петровича Шаховського. Цей документ тривалий час служив для Наталі Іванівни охоронною грамотою. У лютому 1920 року, після звільнення з спецтабору, вона отримує командировочне припис від центральної колегії Червоного Хреста убути в Житомир для організації її діяльності на Волині. Таким чином, Наталя Іванівна стала організатором і першим керівником радянського Червоного Хреста на Волині та Житомирщині.

   Повернення на Волинь було пов'язане з низкою труднощів. На одній зі станцій Південно-Західної залізниці вона разом з племінницею потрапляє в полон до поляків. Під виглядом біженців виїжджає до Рівного, де знаходить притулок у знайомих. Тільки через три місяці вдалося прибути до Нової Чартория, яка все ще була зайнята польськими військами. Через шість тижнів в село увійшли частини Червоної Армії. Незважаючи на всі потрясіння, маєток не було розграбовано. Влітку 1920 року маєток націоналізували, хоча старожили села стверджують, що Наталія Іванівна сама все передала державі. До осені в садибі був організований сельхозтехникум, в якому вона працювала викладачкою німецької мови. Навесні 1921 року постановою Волинського губернського виконкому як колишню поміщицю її виселили з її помешкання і звільнили з роботи. Більше чотирьох місяців разом із племінницею Наталія Іванівна служила сестрою милосердя в Славутському санаторії для туберкульозних хворих. 

Восени керівництво технікуму знову запрошує Н.І. Оржівський для ведення занять з німецької мови. Але через два роки вона змушена назавжди покинути Нову Чартория.

   З 1923 по 1925 проживає в Києві у своєї родички Марії Іванівни Мусіної-Пушкіної. У квітні 1925 року після шестирічної перерви повертається до Житомира, де члени Свято-Миколаївського братства обирають її головою, замість заарештованого і висланого на Соловки православного єпископа Аркадія Остальський. У квітні 1932 -1933 роки завдяки діяльності братства і його допомоги були врятовані сотні житомирян. Отримуючи грошові перекази, Н.І.Оржевска йшла в магазин «Торгсин» і купувала необхідні продукти харчування. За спогадами очевидців, в день отримання переказу і відвідування «Торгсин» всі ті, кому вона надавала допомогу, вже чекали її на шляху від магазину до її квартири. Додому вона поверталася часто тільки з маленьким пакетиком крупи, все роздавши нещасним дорогою.

  У грудні 1934 року Н.І. Оржівський разом зі своєю племінницею Наталією Сергіївною Шаховської піддається арешту. Їм пред'явили абсурдне звинувачення за ст. 7, 54-8, 54-11 КК УРСР Оржівську рятує довідка, що вона онука декабриста Шаховського, а от її племінницю, правнучку декабриста, уклали в концтабір строком на 5 років. Все ж Наталія Іванівна була вислана з Житомира в адміністративному порядку ... Останній документ, який говорить про неї - лист Наталії Іванівни від 27 листопада 1935 року, написаний Ганні Миколаївні Шаховської, дружині брата Дмитра. Люди, що знали милосердну княжну, стверджують, що Наталія Іванівна померла в 1939 році в Казахстані, куди була вислана її племінниця ».

   Щось тут щодо останніх років життя Наталії Іванівни не цілком ясно. За документами фондів Державного Архіву Російської Федерації в Книзі пам'яті про дворян на сайті http://pkk.memo.ru/ знаходжу, що Шаховська-Оржівська Наталія Іванівна «У травні 1935 - вислана в село Георгіївське Алма-Атинській області. У червні 1936 - отримала відмову про скасування висилки. 15 червня 1939 - померла у засланні ». А її племінниця Шаховська Наталія Сергіївна «З 1939 - проживала в Малоярославце, потім - у Ростові Ярославському. У 1940-х - арештована, засуджена до ув'язнення в табір. У 1956 (?) - Після звільнення проживала в Московській області. 31 січня 1970 - померла в Москві, похована на Новодівичому кладовищі ». Звертаю увагу, що Наталії Іванівні відмовили у скасуванні висилки, коли їй було вже 77 років. Ось така сумна доля - декабрист Федір Шаховської, затаврований царською владою, і його внучка Наталія, затаврована радянською владою, померли в засланнях, забуті і нікому не потрібні. На згадку про декабриста Федора Петровича Шаховського одна з вулиць міста Суздаля тепер названа його ім'ям, його могила в 1976 році була включена в перелік історичних пам'яток державного значення. На згадку про Наталію Іванівну Шаховську її ім'ям ніде нічого не названо, і де її могила не відомо.

  Садиба Оржівських в Новій Чорториї порівняно добре збереглася. Тепер тут Новочорторийський аграрний технікум Державного агроекологічного університету. У приміщеннях палацу збереглися інтер'єри, парадні сходи, вітражі, унікальні дзеркала, ковка ручної роботи, обробка морений дубом. «Але в 90-ті роки минулого сторіччя, - пише житомирський краєзнавець Георгій Мокрицький, - місцеві" Остапи Бендери "зуміли продати унікальні елементи огорожі каміна з вітальні палацу». Також збереглися церква-усипальниця генерала Петра Оржівського (нині діюча), будиночок воротаря в мотивах ренесансу, мальовничий парк з водоймою і парадні ворота в мотивах неоготики. 

   У Житомирі на вулиці Червоного Хреста (колишня Дівоча) збереглася будівля, в якому знаходився очолюваний Наталією Іванівною Житомирський комітет товариства Червоного Хреста з лікарнею Червоного Хреста. Тепер тут Житомирська обласна клінічна лікарня імені О.Ф. Гербачевського. Зберігся колишній лазарет № 3 на Пушкінській вулиці, який відкрила і містила за свій рахунок Наталія Іванівна (тут же і жила). За радянських часів тут був Ліксанупру для номенклатури високого рангу, прихований від сторонніх очей, краща медична установа області, а тепер - Обласний медичний консультативно-діагностичний центр. Збереглася й нині діюча стара дерев'яна Свято-Миколаївська церква на Смолянському кладовищі, де було організовано Свято-Миколаївське братство. На жаль, на жодному з цих будівель немає навіть пам'ятної дошки на честь прекрасної людини, що заслужив пам'яті нащадків, - Наталії Іванівни Оржівської.

  Ось така історія, садиби і людини - Наталії Іванівни Ржевской.

за матеріалами блогу m-a-d-m-a-x.livejournal.com

 Новини Житомира