Фантастичні краєвиди і де їх шукати. А ще кургани, городища та мертві села на Житомирщині. ФОТО
Якщо хтось на Романівщині попросить нас коротко описати місце, де варто провести хоча б один весняний вихідний, то це виглядатиме так:
Це – самісінька межа Романівщини і Любарщини, закуток краю, куди ми вибиралися більше десяти років. Разіне, Мані, Хижинці – весь цей час вони лишалися білою плямою на карті місць, де ще не ступали колеса наших велосипедів. Щоразу, коли б ми не зібралися доїхати туди, нам перешкоджали то скажений пронизливий осінній вітер прямісінько в обличчя, то проливний дощ, то якісь несправності залізних коней.
Але цієї весни все змінилося. Дяка довжелезним великоднім вихідним і чудовій погоді в той час.
Сьогодні ми знову показуємо те, що побачили наші власні очі і об’єктив фотоапарату.
Маршрут намалювали від руки ? Всі 45 кілометрів.
Знімок екрана о 20.01.15.png
Перша зупинка – Раці, оскільки траса була переповнена автомобілями, і таке пересування приносило мало задоволення. Вирішили зробити невеликий гак у кілька кілометрів через корчівський сад до Раців.
Друга зупинка – оновлена українська церква у Романівці. Давно хотіли її оглянути, ще коли вона стояла пусткою. Проте часи змінюються, і жителі села, які свідомо не захотіли продовжувати відвідування російської православної церкви, привели до ладу цю маленьку будівлю храму на території старого кладовища.
Будівлю пофарбували, із зеленої вона стала наполовину темно-синьою, територію прибрали, вичистили від кущів. Плюс одне затишне місце у Романівці.
Звідти неймовірно рівною асфальтованою дорогою докотилися до третьої зупинки – села Мані. Воно лежить в краю тих самих неповторних пагорбів, про які ми вже колись писали у статті ТОП-5 місць Романівщини, які варто відвідати навесні.
Слова далі зайві, мабуть.
На в’їзді в Мані з боку Романова
Остання хата на виїзді з села до Хижинців. Не можемо вибрати краще фото, буде два?
Надовго зависли на наступному пагорбі.
А потім тією ж ідеальною, як для нашого краю, дорогою прикотилися в Хижинці, де й перестали рахувати, скільки разів ми зупиняємося: надто багато всього змушувало гальмувати?
Подорожуючих у селі зустрічає доволі стара, але бездарно обкладена силікатною цеглою дерев’яна церква. Здалеку виглядає загадково і багатообіцяюче, доки ту цеглу не видно, зблизька ж…навіть не фотографували. Хижинчани (чи хижинцівчани?), одумайтесь!
Найбільший інтерес у Хижинцях зараз, як не крути, викликає територія школи, де раніше був маєток пана. Прогулялися територією, виглядає цікаво, так що робитимемо окрему статтю або хоча б просто дослідження, що там і де було.
Парадний вхід до школи
Вид з того самого місця на пагорби центральної частини села.
Дуже цікаво, що архітектура півночі і півдня нашого району досить сильно відрізняється. Наприклад, північніше від лінії Романівка-Миропіль ви фактично не знайдете хат, покритих глиняною черепицею, або хат, що мають ставні на вікнах.
А от південніше цього добра вистачає, ось і доказ прямо із Хижинців:
З села полями і балками доїхали у Виноградівку Любарського району — майже покинуте село, прямісінько як Мані у нашому районі, де дві живих хати на всю центральну вулицю. Тільки от у Виноградівці є цілі вулиці, де вже роками ніхто не живе.
Польова дорога між Хижинцями і Виноградівкою.
Фантастичні текстури на полях
Та сама покинута вулиця у селі. Все за деревами – колишні двори.
Звідси рукою подати до Разіного, де нас чекала ще одна родзинка краю — давньоруське городище. Воно отам, на задньому плані.
Ще ближче:
Перейшли болотистий струмок біля підніжжя городища, піднімаємось на вали:
Саме так вся ця епічність виглядає із найвищої точки зовнішнього валу. Краплі дощу не прибирали з фото, най буде так.
Це городище варте окремої детальної розповіді, слідкуйте за новинами.
Наостанок вирішили добити ноги і заглянути ще й в Чуднівський район, де в одному лісі розкидані кургани і залишки містечка Лісногород, про яке знають лише легенди.
Ось такою була ця квітнева поїздка.
Якщо хочете доєднатися до наступних покатеньок чи заходів Velo’d’Roma, то заповняйте форму тут або пишіть Івану в приватні повідомлення.
Джерело: velodroma.wordpress.com