Кладовище з усіх боків оточували рови та земляний вал. На івриті кладовища мали такі символічні назви як «дім вічності» (бейт альмін), «дім вдячності» (бейт хаїм), «дім життя» (бейт хаїм). Українці ж називали ці культові місця – кіркут – від польського та німецького «церковний двір для поховання померлих».
Найстаріше єврейське поховання знаходиться у Сатанові (Хмельницька обл.) – 1576 р., Буську (Львівська обл.) – 1520 р.
Ці цвинтарі – невід’ємна частина української історії, проте вкрай малодосліджена – ці кладовища не позначені на картах туристичних маршрутів, не проводиться дослідження їхньої символіки, а самі кладовища, якщо не знаходяться під опікою єврейської громади, просто руйнуються.
Наприкінці XIX і на початку ХХ століття єврейська громада була найбільшою в Житомирі. Житомир був тоді одним із центрів культурного і релігійного єврейського життя. На цвинтарі поховані іудейські цадики (святі), багато хорошого зробили для нашого міста діячі культури, лікарі, педагоги, юристи, інженери, архітектори. У перебігу XIX і початку XX століття тут створювалися унікальні пам'ятки, значна частина яких була знищена в радянський час, і особливо під час німецької окупації міста. Кладовище збереглося частково. Майже всі поховання XIX століття знищені. У 1970-х роках на старій частині кладовища з лівого боку річки Путятинка побудували великий гаражний кооператив, МЖК "Інтернаціонал", спортивне ядро училища № 15. У глибині кладовища поруч з Путятинський провулком у братських могилах поховані сотні жертв більшовицьких репресій 1937 - 1940 років. Згідно з повідомленням посольства Чехії, 28 вересня 1938 року на єврейському кладовищі в Житомирі були страчені і поховані 77 чехів, які жили і працювали в Житомирі і в навколишніх селах.

За матеріалами: wikimapia.org, we.org.ua