Український Червоний Хрест (УЧХ) виник у лихий час. Перша світова переросла у революцію, потрібно було надавати допомогу інвалідам, біженцям, полоненим, дітям-сиротам. Організацію створили для боротьби з епідеміями й голодом, потрібні були лазарети, госпіталі, харчувальні пункти, - розповідає novograd.city.

  Активісти споруджували пральні й лазні, відкривали аптеки, фельдшерсько-акушерські пункти, магазини предметів гігієни. Одразу після створення УЧХ запрацювали 18 рухомих санітарних загонів та 60 пунктів харчування. Так потужно структура почала діяти після кривавого приходу на територію нашої країни радянської влади, та УЧХ не виник з нічого.

  Наприклад, історія Житомирської обласної клінічної лікарні ім. О. Ф. Гербачевського сягає у 1895 рік. Тоді у невеликому двоповерховому будинку на вулиці Дівоча, 3 відкрили лікарню Червоного Хреста на 15 ліжок та амбулаторію з платним лікуванням. У цьому будинку практикували різні лікарі.

  Завдяки Червоному Хресту з’явилася лікарня і в Новограді-Волинському: у січні 1900 року відкрили перший стаціонарний будинок місцевої міської лікарні, що зберігся до нинішнього часу. На його стіні з 2009 року висить меморіальна дошка Наталії Іванівні Оржевській. Хто вона, ця жінка, чия врода не підкреслювалася шовками й парчею, а навпаки приховувалася під білою косинкою та чорним вбранням? Так буває… Доля онуки декабриста і дружини шефа жандармів, справжньої княжної, тісно переплелася з милосердям. У Червоному Хресті працювали аристократи.

  Шаховська (Оржевська по чоловікові) народжена 1859-го року у Царському Селі Петербурзької губернії у відомій князівській родині з багатими традиціями. Під час правління Петра І Шаховські були впливовими державними діячами та військовими чинами.

  Історики люблять підкреслювати: Оржевська – внучка відомого декабриста Федора Петровича Шаховського – спілкувалася зі знаттю Російської імперії, з письменниками, митцями. Молоді нащадки заможних родин упадали за Наталією, вважаючи щастям можливість одружитися з княжною.

  Двадцятичотирирічну Наталію Шаховську видали заміж за людину статечного віку, керівника жандармського корпусу Російської імперії. І батько, і чоловік Наталії Іванівни, як кавалери низки російських орденів, користувалися не лише орденськими пільгами, але й мусили робити згідно з орденськими статутами певні відрахування на соціальні потреби.

  Тому у складі Житомирського Благодійного товариства, яким керував губернський предводитель дворянства С. А. Уваров, краєзнавці під 1892 роком знайшли прізвища командира дислокованого на Волині 11 корпусу князя І. Ф. Шаховського та генерал-лейтенанта П. В. Оржевського. Саме під впливом цього товариства, а потім і брата Дмитра Івановича, розпочалася громадська благодійна і просвітницька діяльність Наталії Іванівни Оржевської.

  У 1897 році Оржевська назавжди залишає Петербург, – несподівано помер її чоловік. Вдова вирушає до України. На сучасній Житомирщині, а саме у Новій Чорториї Любарського району, П. В. Оржевський незадовго до смерті придбав маєток.

  Наталія Іванівна витрачає чималі гроші на облаштування Новочорторийського та Новоград-Волинського училищ, де могли здобувати освіту "всі діти шкільного віку без різниці". Газетярі "Волині" мали на увазі без різниці у соціальному статусі.

  У Новій Чорториї для населення відкриває зразкову амбулаторію на 15 ліжок, поштово-телеграфну контору та чайну з бібліотекою-читальнею. З 1897 року тривалий час вона очолювала Новоград-Волинський повітовий комітет Російського Червоного Хреста. За ініціативи представниці повітового Червоного Хреста у Новограді-Волинському відкривається лікарня на чотири ліжка. Одне з них Оржевська утримує власним коштом, таким чином вшановуючи пам’ять про покійного чоловіка. Лікарня була обладнана за усіма правилами гігієни, мала водогін та хорошу вентиляцію.

Дуже цікавий факт з життя аристократки.

  У кількох містах Волинської губернії за її активного сприяння на кошти багатіїв створювалися дитячі будинки. Поміщик Б. С. Мезенцев долучився до благородної справи і у Новограді-Волинському на території винокурні, пізніше спиртзаводу, а за радянських часів – заводу кормових антибіотиків, виник перший дитбудинок. Наталія Іванівна особисто інспектувала заклад, стежила і за матеріальним станом, і за виховним процесом. На превеликий жаль, власних дітей в Оржевської не було.

  Тогочасний Червоний Хрест займався не лише благодійною діяльністю задля підтримання поранених та хворих "нижніх чинів" і офіцерів армії, членів їхніх сімей. До сфери його впливу належали допомога сирітським будинкам, притулкам для старих і немічних бідних, сприяння у діяльності місцевих лікарень та амбулаторій, допомога хворим і неграмотним малолітнім злочинцям, профілактика заразних хвороб серед населення та його санітарна освіта. У вересні 1911 року Наталія Оржевська обрана головою Житомирського Червоного Хреста і очолювала його до 1918 року. Під час Першої світової Наталя Іванівна жила у Житомирі.

  Незважаючи на потрясіння революції та громадянської війни, селяни не спалили маєток у Новій Чорториї і не розграбували його, оскільки по-справжньому шанували княгиню за її добрі справи. Старі люди стверджували, що Наталія Іванівна в 1920-му сама передала палац під сільськогосподарський технікум і почала викладати там німецьку мову. Та незабаром Волинський губвиконком звільнив її з роботи і виселив з "будівлі технікуму" як поміщицю. Щедрість, милосердя та благородство жінки якось не врахували. Жінці нікуди було подітися, разом з небогою вони чотири місяці працювали медсестрами у Славутському санаторії для туберкульозників. Керівництво технікуму з невідомих причин знову запросило Оржевську у Нову Чорторию викладачем.

  Матеріально Оржевській допомагали родичі, серед них – брат Дмитро Іванович та близькі, які встигли втекти за кордон. Особливо багато зробила для українців Наталя Іванівна під час масового голоду 1932–1933 років. Вона підтримувала нужденних продуктами. Свято-Миколаївське братство, яке Оржевська навіть певний період очолювала, врятувало життя сотням житомирян. За свідченням очевидців, у день отримання переказу з-за кордону, голодний люд чекав Наталію Іванівну під магазином. Додому вона поверталася з маленьким пакетиком крупи, усі придбані продукти роздавала голодним.

  Мужнім вчинком краєзнавці називають допомогу Оржевської сім'ям репресованих священиків. На той час це було ризикованою справою. У 1934 Оржевську та її небогу таки арештовують. На щастя, завдяки клопотанням друзів брата, Наталія Іванівна мала довідку про те, що вона – онука відомого декабриста Шаховського. Його правнука потрапляє у концтабір на 5 років. Ймовірно, померла Оржевська в Казахстані, куди виїхала разом із небогою Наталією Сергіївною Шаховською, засудженою на п’ять років за "антирадянську агітацію".

  Місця на українській землі для такої видатної жінки не знайшлося. Незважаючи на гіркий факт, сучасні новоград-волинці читають спогади про Наталію Іванівну Оржевську як про надзвичайно добру і порядну людину. Людину, віддану милосердю.

Клавдія Коляда, для novograd.city