Бульвар дійсно старий. Йому вже сто сорок років. Сотні людей щодня гуляють по його алеях. Бульвар це частина міського життя, його традицій, а історія бульвару - одна із сторінок історії Житомира. До 1863 року тут, між вулицею Великою Бердичівською і річкою Тетерів, було «Дівоче поле», яке належало жіночому католицькому монастирю сестер-шаріток, а після ліквідації монастиря поле перейшло у володіння Приказу громадської опіки.

Грошей на будівництво бульвару не було. Кошти зібрали в міську казну за ініціативою житомирського чиновника Аполлона Коженовського (батько англійського письменника Джозефа Конрада). Гроші внесли і дідусь видатного українського композитора Бориса Лятошинського – міський лікар Леонтій Лятошинський і барон Іван Максиміліанович де Шодуар, і ще багато житомирян. У газеті «Життя Волині» була така замітка: «Для знову влаштованого бульвару була потрібна, звичайно, огорожа, але для зведення такої не виявилося коштів в управській міській касі. Згодом на виручку місту прийшов барон І. М. де Шодуар. Щедра пожертва барона дала можливість збудувати огорожу і цим врятувати бульвари від неминучого, при її відсутності, знищення посаджених молодих дерев».

Забудова бульвару почалася в кінці XIX століття, за кошти найбагатших житомирян. Тут побудували особняки з садибами міський голова Олександр Петрович Старосвітський, міський голова Іван Оскарович Доманівський, барон Іван Максиміліанович де Шодуар та інші представники міської еліти. В кінці 1940-х років значну частину «Четвертого бульвару» включили до складу міського парку, перед входом у який побудували колонаду і фонтан. У 1950-х роках при реконструкції бульвару красиву металеву огорожу алей замінили залізобетонною. Починаючи з 1960-х років, поступово почали зносити одноповерхові особняки, а на їх місці будували житлові і громадські багатоповерхові будівлі. Кординальна реконструкція бульвару відбулася в 1980 році, при підготовці міста до зустрічі Олімпійського вогню. Залізобетонну огорожу знесли, алеї розширили за рахунок проїжджої частини і покрили їх бетонними плитками, побудували нові фонтани, встановили нові світильники, замінили частину зелених насаджень. Для фонтану на «Другому бульварі» та унікального фонтана «Каскад», в кінці бульвару, використані для облицювання різнокольорові житомирські граніти і лабрадорит. Автори проекту реконструкції бульвару стали лауреатами Державної премії України в галузі архітектури, серед них житомирські архітектори А. Зеленський і Н. Іванчук.

Одинадцять разів змінювали назву бульвару, притому назви були досить безглузді: «Ярославська вулиця», «Бульварна вулиця», «Вулиця Третього Інтернаціоналу», «Проспект Сталіна», «Вулиця імені П'ятдесятиріччя Великої Жовтневої соціалістичної революції» і т.д. Тільки в 1993 році він отримав красиву назву «Старий бульвар».

«Перший бульвар»

На самому початку бульвару нас зустрічає Олександр Сергійович Пушкін. Це перший пам'ятник в місті і третій пам'ятник Пушкіну в Російській імперії. Він встановлений до 100-річного ювілею поета у 1899 році. Скульптор пам'ятника житомирянин Генріх Олішкевіч, а архітектор Михайло Васильович Бетаком з Естляндской губернії (тепер Естонія). Ще за рік до святкування ювілею була створена спеціальна комісія, яка відповідала за ювілей. Одним із рішень комісії було встановлення в місті бюст Пушкіна. Губернатор не підтримав цю ідею, а Міська рада дала дозвіл, але за кошти добровільних пожертвувань городян. Інтелігенція міста кошти зібрала. На фабриці Вайнштейна (тепер завод «Автозапчастина») був відлитий бронзовий бюст.

26 травня 1899 відбулося урочисте відкриття пам'ятника. На урочистостях, пов'язаних із цією подією, полум'яну промову виголосив письменник Григорій Мачтет.

Наприкінці «Першого бульвару», з лівого боку, на розі з Пушкінською вулицею стоїть чотириповерхова будівля Управління МВС України в Житомирській області, побудована в 1941 році. До початку війни не встигли тільки виконати обробку фасаду. Це зробили вже після війни. На першому поверсі цієї будівлі до 1960-х років перебував міський РАГС. Напроти цього будинку, на алеї бульвару, в 1997 році встановили пам'ятний знак загиблим працівникам органів внутрішніх справ з написом: «Солдатам правопорядку, які загинули на бойовому посту. Схилимо голови, вони полягли, захищаючи нас». З правого боку «Першого бульвару» старі будівлі не збереглися. На початку 1960-х років тут побудували два житлових будинки та школу № 12. У 1950-х роках у Житомир кілька разів приїжджав Московський пересувний цирк-шапіто, і розташовувався він зі своїм наметом якраз на тому місці, де тепер школа.

«Другий бульвар»

На початку алеї «Другого бульвару» в листопаді 1931 року спорудили пам'ятник Миколі Щорсу. Скульптура Щорса на високому п'єдесталі на весь зріст у шинелі, будьонівці і з біноклем в руці була виконана з бетону. Автори пам'ятника – скульптор П. Ульянов, архітектор Б. Кратко. У травні 1919 року Щорс створив в будівлі колишнього жіночого єпархіального училища на Пушкінській вулиці дивізійну школу Червоних командирів (в роки радянської влади і досі це гарнізонний Будинок офіцерів). Викладачем історії та географії в цій школі був Олександр Довженко – майбутній класик світового кінематографу.

На бічній стороні п'єдесталу пам'ятника Щорсу був барельєф із зображенням бойових товаришів Щорса. Довелося закрити барельєф дерев'яним щитом, для того щоб прикрити барельєф. При окупації міста німці пам'ятник підірвали. Після війни на фундамент колишнього пам'ятника поклали гранітну плиту з написом: «Тут буде відновлений пам'ятник герою громадянської війни Миколі Щорсу, зруйнований фашистами». Пролежала ця плита багато років. Потім її прибрали.

З правого боку бульвару на розі з Пушкінською вулицею знаходився двоповерховий з мансардою будинок житомирського міського голови (з 1895 по 1897 рік) Олександра Петровича Старосвітського, побудований ним в кінці XIX століття. Із заповіту барона Івана де Шодуара відомо, що він до 1903 року жив у цьому будинку Старосвітських. Тут в 1903 році і було складено заповіт Шодуара, за яким вся його садиба після його смерті передавалася в дарунок місту Житомиру. У 1994 році будинок знесли, зберігши частину зовнішніх стін. На його місці в 1995 році побудували нову будівлю, включивши в його фасади фрагменти стін старого будинку. Зараз у ньому перебуває компанія «Житомиробленерго», компанія «ВЛ-Телеком» і Перший інвестиційний банк. За ним – два житлових чотириповерхових будинки, побудованих в 1960-х роках.

З лівого боку «Другого бульвару» на розі з Пушкінською вулицею за дуже високим дерев'яним парканом під відкритим небом перебував, до 1960-х років, літній кінотеатр. Звук кінофільмів на бульварі вечорами був добре чутний, а екран приховував паркан. Всю ліву частину «Другого бульвару» займає пам'ятник архітектури – будинок колишнього Окружного суду, побудованого в 1897 році за проектом відомого українського архітектора Володимира Безсмертного в стилі модернізованого бароко. У 1886-1893 роках Безсмертний працював в Житомирі у Волинському губернському будівельному відділі. Тепер тут Державний агроекологічний університет. Прибудови з обох боків до будівлі, зроблені вже в наш час в 1980-х роках. Поруч пам'ятний знак викладачам і студентам, загиблим на фронтах Другої світової війни.

7 листопада 1922 року до відзначення 5-ї річниці Жовтневого перевороту на алеї бульвару напроти будівлі колишнього Окружного суду, що став тоді вже Палацом Праці (ще за життя В. І. Леніна) був відкритий пам'ятник Леніну. Бронзове погруддя відлили по моделі скульптора Генріха Олішкевича, він же виготовив гранітний постамент. Це той же Генріх Олішкевич, який був автором погруддя пам'ятника Пушкіну.

«Третій бульвар»

«Третій бульвар» починався від вулиці Миколаївської (тепер Фещенка-Чопівського) і закінчувався, до кінця 1940-х років, біля вулиці Дитячої комуни (колишня Синельниківська). З лівого боку бульвару колонада головного входу на центральний міський стадіон. Тут же були і каси стадіону. До війни на цьому місці було просто футбольне поле. Німці під час війни це поле знищили, а після війни військовополонені німці це ж поле і відновили. Але це ще був не стадіон. Почали будувати стадіон «Динамо» (тепер він називається «Полiсся») в 1951 році методом народного будівництва. Будували його всі підприємства міста під керівництвом заступника голови облвиконкому Василя Удовицького. У 1951 році на стадіоні вже було футбольне поле, бігові доріжки, трибуни, роздягальні, квиткова каса і контора. Взимку футбольне поле заливали під крижаний каток. В касі стадіону можна було отримати напрокат ковзани. Перша реконструкція стадіону була в 1959 році (замінили дерев'яні лавки), остання – в 1980 році з нагоди Олімпійських ігор. Тепер цей стадіон знаходиться в аварійному стані. Грошей на його реконструкцію поки не знайшли.

З правого боку «Третього бульвару» знаходилися одноповерхові особняки, які за радянської влади використовувалися під дитячі садки.