Що це за тунель, і чому він не запрацював? З цим запитанням я звернулася до людини, яка стверджує, що знає кожен сантиметр цієї унікальної підземної споруди. Це — гірничий інженер, коростишівець Георгій Зінчук.

Навіщо Житомиру тунель?

— Це — каналізаційний колектор, що призначався для скидання міських стоків на очисні споруди, — пояснив Георгій Іванович. — Такі колектори є у великих містах. Практично вся Європа вже давно перейшла на підземні очисні споруди. А для Житомира це був би унікальний об’єкт, вигідний у всіх відношеннях. Стічні води відразу подавалися б на очисні споруди самопливом. А головне, тунель виключає будь-які прориви та аварії, що трапляються на насосних станціях у періоди «пікових» навантажень, унаслідок яких шкідливі відходи течуть у Кам’янку й Тетерів, завдаючи чималої шкоди річкам та городянам. Тунель просто унеможливить ці екологічні неприємності.

Фахівець підкреслив, що колектор — практично «вічний», міг би служити десятиріччями. Тому відпала б потреба в заміні та ремонті трубопроводів, що, як відомо, часто псуються, виходять із ладу. А які на них кошти витрачаються?

— Впевнений, що тунель швидко б себе окупив та значно зменшив би каналізаційні проблеми міста, — сказав Георгій Зінчук. — Хоча, на перший погляд, здається, що пробивати підземну трасу в граніті куди складніше, а значить, і дорожче, ніж розв’язувати проблему традиційним способом — риттям траншей та укладанням труб.

З історії споруди

Розпочалося будівництво каналізаційного тунелю на початку 1988 року. Прокладав цю підземну трасу колектив Житомирської дільниці Волгоградського мобільного, спеціалізованого будівельно-монтажного управління «Союзтунельбуд». До Житомира було відряджено групу досвідчених інженерно-технічних працівників та робітників, які не один рік попрацювали під землею, потрапляли в найрізноманітніші ситуації. Очолював Житомирську дільницю Георгій Зінчук.

Замовниками об’єкта були Житомирський міськводоканал та обласне управління житлово-комунального господарства, а проектантами — спеціалісти з Одеси й Тули.

Планувалося побудувати п’ятикілометровий тунель на глибині від 20 до 40 метрів. Висота проходки складала 2,6 м, а ширина — 2,2 м.

Ця підземна каналізація охопила б південно-західну частину міста. Ось як би виглядав маршрут колектора. Він бере початок на проспекті Миру, йде до пивзаводу, виходить на вулицю Черняховського, потім іде під міським парком, військовим шпиталем, минає онколікарню, міську лікарню №1 по Великій Бердичівській, проходить під Єврейським кладовищем, перетинає Смолянську площу та виходить до маслозаводу. Там знаходиться головна насосна станція, звідки потужні насоси подають стічні води на очисні споруди.

Близько 60 працівників трудилися щодня у три зміни. За місяць гірники прокладали по 70 — 80 м тунелю, придатного для експлуатації. Завдяки такій швидкості колектив посідав перші місця в Радянському Союзі з проходження тунелю в скельних породах.

Вже на перших порах будівельники зустрілися з непередбаченими труднощами. Спочатку прокладали тунель за допомогою прохідницьких щитів, але поблизу пивзаводу довелося пробивати трасу в міцній гранітній скелі, де такий щит зовсім не придатний. Вихід був один — застосовувати вибухівку. На цьому будівництві вперше у Житомирі були здійснені підривні роботи безпосередньо під жилими кварталами. Підривали, як правило, тричі на день, використовуючи при цьому близько 100 кг вибухівки. Спеціалісти з бурильно-підривних робіт проводили усі необхідні захисні заходи, діяли настільки вміло та безпечно, що на час вибухів навіть не зупиняли рух на вулицях, не переносили тролейбусні зупинки.

Після розпаду Союзу будівництво тунелю не зупинилося. Займалося ним мале приватне підприємство «Спецтунельбуд» (правонаступник «Союзтунельбуду»). Георгій Зінчук продовжував керувати будівельними роботами. На спорудження тунелю витрачалися величезні кошти. Так, рік роботи коштував 900 тисяч рублів. Загалом же за п’ять років підземних робіт, упродовж яких було прокладено 3,5 км тунелю витрачено суму, еквівалентну майже восьми мільйонам доларів.

Але будівництво раптово зупинилося. У листопаді 1992 року через прорахунки геологів сталася аварія: в районі онколікарні, на глибині 36 м, у результаті обвалу породи загинули двоє працівників: начальник прохідницької дільниці Юрій Іващенко та прохідник забою Євген Акімов. І як наслідок — заборона на продовження робіт. Відтоді минуло 19 років, а будівництво колектора так і не було поновлено.

Що ж далі?

Георгій Іванович розповів, що, хоча вільний доступ людей до тунелю закритий, споруда не підготовлена до тривалої консервації. Якщо опадів випаде в декілька разів більше за норму, то вірогідність нового обвалу породи є досить високою: підніметься водоносний горизонт, вода, потрапивши в тунель, потягне за собою тонни ґрунту. А ось що тоді «піде» під землю, ніхто точно не спрогнозує.

— Його необхідно добудувати. І це — моя мрія, — говорить Г.І. Зінчук. — За моїми підрахунками, бригада з 10 працівників за рік проходила б 250 м. Тож ми вже давно могли б його добудувати та ввести в дію. Я неодноразово звертався із цим питанням до місцевих і вищих органів влади, але скрізь отримував відмову. Бачу, що питання колектора нікого не хвилює. І справа тут, на мою думку, далеко не тільки в грошах. А це — перспективний проект. Його переваги можна було б відчути вже в недалекому майбутньому. Затрачені кошти швидко почали б давати віддачу.

Один із творців цієї унікальної підземної споруди багато ще розповідав про її технічні особливості, ділився пропозиціями щодо поновлення будівництва. Відчувалося, що він, попри всі негаразди, прагне довести справу до кінця.

Справді, збудовано більша частина тунелю, в нього вкладено працю, великі кошти, навіть людські життя. І якщо цей каналізаційний колектор покращить ситуацію в місті, захистить довкілля, полегшить роботу комунальників, то чому б не розглянути його подальшу долю?

Юрген Грааф 

Всі новини Житомира