Давно не побілені і не фарбовані, з обшарпаними стінами, густо всіяні цигарковими недопалками та іншим папір'ям, без елементарної лавочки, де стара чи хвора людина або вагітна жінка, яка очікує на автобус, маршрутку чи тролейбус, могли б присісти…

  Найбільше у цьому плані пощастило частині житомирських зупинок уздовж тролейбусних маршрутів, особливо у центрі міста. Вони й виглядають привабливо, по-сучасному, і присісти пасажиру тут є де (причому лавки добротні), навіть Wi-Fi підключено. Хоча, правду кажучи, ще ні разу не доводилося бачити пенсіонера, який, чекаючи на тролейбус, "сидів" би тут в Інтернеті!

  Але таких доглянутих зупинок не так вже й багато. Переважає, на жаль, величезна маса зупинок-сиріт, до яких, якщо судити за їх виглядом, немає жодного діла ні місцевій владі, ні місцевій громаді. На відміну від, скажімо, того ж Закарпаття чи Львівщини, які дають Житомирщині фору своєю вишуканою естетикою і порядком на зупинках. Там села ніби змагаються одне з одним, чия зупинка гарніша. Кожна з них барвисто розмальована і має певний смисл, якщо хочете - навіть патріотичне навантаження. Тоді як у нас з великою прикрістю можна побачити на стінах зовсім не українські мальви чи усміхнені дитячі обличчя, а грубо наквецяні підлітками ("творили" ж бо нишком, ховаючись!) аж ніяк не літературні вислови і зовсім не національну символіку. 

  Між тим почистити ці "авгієві конюшні" досить просто. Все має розпочатися, мабуть, з елементарної "екскурсії" цими зупинками місцевого територіального керівника (сільського чи міського голови). Щоб він на власні очі переконався, який далеко не європейський вигляд має його господарство. А тоді рішуче розпочинати "підйом цілини" за допомогою якщо не бюджетних, то спонсорських коштів. 

  У деяких областях, до речі, цю проблему вирішили своєрідним чином. Якщо зупинка сусідує з магазином, офісом чи іншим публічним закладом (а так буває часто), влада запрошує його господаря або керівника і буквально змушує його облагородити зупинку. Тим паче, що величезних коштів це здебільшого зовсім не потребує. Чому б не відновити це своєрідне "шефство", яке свого часу, що не кажіть, все-таки давало чимало толку? 

  Є й такий варіант: шефство багатих громадських організацій, яких нині аж зашкалює, то чому б не спрямувати їх зусилля не на дешевий піар, а на конкретну практичну роботу з наведення порядку у благоустрої? Чим-чим, а трудовим ресурсом вони точно не обділені! 

  Найважче, звичайно, навести порядок у свідомості наших людей. Щоб чоловік, докуривши цигарку, швиргонув недопалок не на тротуар, під ноги перехожим, а в призначену для сміття урну. Щоб так само вчинив школяр з обгорткою від цукерки. Так, як це повсюдно спостерігаєш на вулицях у Польщі, Німеччині, Італії та в інших цивілізованих європейських країнах. 

  І взагалі, давненько не доводилося чути, щоб депутати міської (селищної, сільської) ради гостро обговорювали питання зовнішнього вигляду наших населених пунктів. Ніби вони, оті міста, села і хутірці, вже сяють красою та охайністю! Якби ж то! І як тут не згадати давню народну мудрість: "Порядок треба підтримувати, а не наводити!".

Джерело: www.exo.net

Новини Житомира