НЕДВИЖИМОСТЬ ЖИТОМИРА

Танк Олександра Веремка побував у важких боях, потрапляв у підступні засідки, та щоразу «Веремич» повертався живим

Танк Олександра Веремка побував у важких боях, потрапляв у підступні засідки, та щоразу «Веремич» повертався живим

  Морозний ранок 9 лютого 2015 року. У Логвинове бійців 30-ї механізованої бригади було направлено з метою створення коридору для виходу наших військ із Дебальцевого. Коли зайняли позицію, то виявили кілька одиниць ворожої техніки. Однак окупанти також помітили українських військових. За мить зав’язався бій.

   Коли закінчилися боєприпаси, танкісти змушені були вирушити в Луганське, щоб завантажити БК. На полі бою залишилися горіти ворожі БМП й танк. Коли поверталися, то густий туман дуже обмежував видимість. Трасу поміж засніжених дерев, покриту ожеледицею, ледве було видно. Зв’язку не було… Тоді «Веремич» не здогадувався, що його танк уже був у прицілі ворога…

  Механік-водій 30-ї механізованої бригади молодший сержант Олександр Веремко неохоче згадує ті події. Воно й не дивно, адже неможливо звикнути до втрати друзів. Хоч і кажуть, що час лікує, є рани, які й він не загоїть.

  Того ранку тишу розірвав снаряд із танка, який причаївся за пагорбом. Перше влучання. Трусонуло добряче. Танк заглух. Було виведено з ладу прилади спостереження (триплекси), кумулятивний струмінь пропалив броню, видимість нульова, зв’язок з екіпажем відсутній. Навідника розірвало навпіл, командир зазнав поранення…

n 0706181 1

  — Ворог продовжував стріляти. Після четвертого влучання вибухнули акумуляторні батареї — загорілося відділення механіка-водія. За мить усе навкруги поглинуло полум’я. Обличчя й руки нестерпно пекло. Розумів, що потрібно негайно залишати машину. Я й не пам’ятаю, як мені це вдалося. Перше, що побачив, коли вибрався з танка, — тіло свого навідника, точніше його половину… Мене охопив жах. Але з того страшного заціпеніння вивів стогін пораненого командира, — пригадує Олександр.

  Не було навіть часу оглянути його як слід: будь-якої миті міг вибухнути боєкомплект, тож вирішив дістатися до безпечного місця. «Веремич», докладаючи неймовірних зусиль, став відповзати з пораненим. Через метрів 300–400 за його спиною пролунав гучний вибух. Вогонь дістався боєкомплекту. Десь поруч почувся звук двигуна бойової машини. Це командир піхотної роти на БМП-2 мчав на допомогу…

  Географія війни «Веремича» вражає. У складі підрозділу 2014 року він пройшов важкі бої під Савур-Могилою, Степанівкою, Міусинськом, у Петрівському, Щасті, Лутугіному, Дмитрівці. А потім було Дебальцеве та бої за Вуглегірськ. На рахунку 23-річного Олександра — вісім знищених ворожих бойових машин, серед яких БМД, три танки, чотири БМП та ще більше як десяток іншої техніки бойовиків. Він був учасником найгарячіших зіткнень у різний час та в різних місцях на мапі АТО. Усіх і не пригадати, але, наче це сталося сьогодні, він пам’ятає, як у серпні 2014 року його екіпаж знищив першу бойову машину противника.

  — Мій танк із піхотою обороняли Новопавлівську шахту. Вона була коло траси, тому ми там зробили ще й блокпост. Дорога сполучає Антрацит, Красний Луч, Торез, Степанівку. Сепари хотіли нас будь-що вигнати із шахти: то зі стрілецької зброї гатили, то з БМП, БМД. Але ми трималися. Мені з екіпажем настав час відпочивати. Сховалися в шахті й заснули, — пригадує Сашко.

  — Годі вилежуватися! Поки ви тут релаксуєте, там сепарська БМД, як у себе вдома, катається! — почувся голос бійця з піхоти.

  — Ну от і відпочили… — стомлено буркотіли танкісти.

  Їхній «ведмедик» стояв на виїзді із шахти, метрів за 100 від траси, тому дорогу добре було видно. «Усі по місцях!» — гукнув командир. Спочатку нахаб обстріляли з кулемета НСВТ. Підпалили. Але машина рухалася далі. Тоді танкісти вирішили виїхати на трасу їй назустріч. «Чекати, аж поки наблизиться!» — наказав командир. «Вогонь!» Постріл, іще один, влучання. Ворожу БМД знищили.

  Побратими вважають, що Олександрові щастить. Наприклад, перед курганом Савур-Могила танкістам потрібно було проїхати через невеличку лісосмугу. В ефірі — цілковита тиша. Вийшло так, що всі машини пішли в об’їзд, лише танк «Веремича» рухався прямо. Коли бойова машина наблизилася до самого кургану, хлопець зрозумів: вони там самі, решта ще далеко позаду. Звісно, ворог почав обстрілювати знахабнілий танк. Один постріл із ворожого РПГ виявився влучним: було розбито приціл навідника, тож відстрілюватися не мали змоги. Тому вирішили відходити заднім ходом. Усе могло закінчитися трагічно, але, на щастя, встигли підійти наші.

n 0706181 2

  — Певно, саме тієї миті я зрозумів, що це вже не жарти, а справжня війна, з усіма її реаліями. Смерть, поранення, втрати — усе реальне. Тож не потрібно заперечувати почуття страху. Воно завжди присутнє, щоразу, коли йдеш у бій, аж до того моменту, коли усвідомлюєш, що маєш думати швидко й правильно, бо від тебе залежить не тільки твоє життя, а й життя побратимів. Якщо починаєш переживати за хлопців більше, як за себе, то воно відступає, — розповідає Сашко.

  Проте війна дала йому не лише біль і втрати. Під час охорони кордону України з Кримом 2014 року хлопець познайомився з майбутньою своєю дружиною. Тоді він зрозумів, що жити й кохати треба сьогодні та що ніяка війна не зможе цьому завадити. Тож 2015-го після подій у районі Дебальцевого він узяв відпустку й пішов із коханою в РАЦС. Тепер його тил надійно захищено. Дружина завжди підтримує Сашка. Також підтримала вона його рішення пов’язати своє життя з військовою службою й стати офіцером. Тож Олександр вступив у Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», щоб отримати омріяні офіцерські погони. Нині він навчається на другому курсі.

 Наталия Задверняк, «Народна армія»

Оставить комментарий

Убедитесь, что Вы ввели всю требуемую информацию, в поля, помеченные звёздочкой (*). HTML код не допустим.

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

 

 

 

 

marschrut

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

BP link u

Loading...

Go to top