Перша письмова згадка про Бовсуни датована 6 липня 1518 року. Своєю уставною грамотою король польський і великий князь литовський Сігізмунд II Старий підтвердив право заушських зем’ян на володіння землею. Це право на «ґрунт» Болсуновський або Чорногубівський отримав і Прокіп Болсунович. За військову службу, охорону Овруцького замку, супровід княжих послів і гінців до Орди і з Орди.Зрозуміла річ, Бовсуни — набагато старіші. Про це нагадують чи не тисячолітні курганні насипи на південь від них, виявлені поблизу села матеріальні залишки доби неоліту і бронзи, -  про це повідомляє zhytomyrschyna.zt.ua.

  За матеріалами досліджень доктора історичних наук, професора Наталі Яковенко, саме з роду Болсуна (Чорногуба), який мав Чорногубівську, Вигівську і Чоголдаївську землі, відгалузився рід Виговських, з якого походив один з найосвіченіших людей свого часу, відомий борець за волю і незалежність рідної землі, шляхтич, гетьман України Іван Виговський, з іменем якого пов’язана перемога українського війська і татар над 100-тисячною російською армією під Конотопом.

  Багато героїчного та драматичного — в історії Бовсунів. Їх мешканці брали участь у визвольних змаганнях під проводом Богдана Хмельницького, оберігали родове село від зазіхань польськких феодалів, прославили себе у роки Першої та Другої світових воєн.До знакових дат історії села належить 1781 рік, коли своїх перших прочан прийняла на богослужіння церква Василя Великого. Вона й нині діє. А восени 1898 року відчинила двері для своїх перших учнів церковно-приходська або парафіяльна школа.Бовсуни не обминули колективізація, Голодомор, репресії.

  Непоправних утрат зазнав бовсунівський рід під час Великої Вітчизняної війни. Понад півтори сотні його представників поклали свої голови на вівтар перемоги над нацизмом. За два тижні до визволення отчих Бовсунів загинув двадцятилітній партизан Іван Бовсунівський. Наприкінці квітня 1945 року в критичний момент бою за німецьке місто Баутцен, тридцятитрьохрічний підполковник Павло Бовсунівський, уже поранений, повів воїнів артилерійського полку, яким командував, і стрілецької частини, що втратила свого командира, в контратаку. Після підходу наших військ на його тілі, під гімнастеркою, знайшли обагрені кров’ю звитяжця полкові знамена. Йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

  У повоєнні роки Бовсуни леліяли надію, що дітям, онукам і правнукам учасників найжахливішої в історії людства війни не доведеться воювати. Довелося. Мого юного сусіда Анатолія Нестеренка було поранено в Афганістані, нагороджено орденом Червоної Зірки. Через «гарячі точки» пройшли Володимир Невмержицький, який потім у званні генерал-полковника дослужився до посади заступника міністра оборони України, Григорій Бовсунівський, Леонід Бовсунівський, Валерій Рончинський.

  На щастя, вони та інші «афганці» повернулися додому живими. А от уже на рідній землі жертвами безглуздої війни на Донбасі стали Сергій Бовсунівський, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) та Микола Колосюк, яким ледь сповнилося по двадцять літ.

  З давніх-давен до найважливіших чеснот належать у селі працьовитість і господаровитість людей. За вагомі трудові здобутки орденами і медалями відзначено ланкову льонарської ланки, депутата Верховної Ради СРСР Марію Бовсунівську, механізатора Олександра Бовсунівського та багато інших трудівників. Звання заслуженого працівника сільського господарства України удостоєний водій держлісгоспзагу Степан Невмержицький.
  Нині Бовсуни, як і вся Україна, переживають не кращі часи, але їхні мешканці не втрачають віри, що їх поважне минуле доповниться кращим майбутнім.

Джерело: zhytomyrschyna.zt.ua

Новини Житомира