Вони били ключем з-під землі над Случчю в місці, де зараз завод "Біоветфарм". Міські священики оголосили ці джерела чудотворними й раз по раз водили до них хресні ходи, просячи для пастви Божої допомоги. Йшла слава про джерела як про чудодійні. Вони дійсно допомагали при кишково-шлункових захворюваннях, - про це повідомляє novograd.city.

  У 1927 році професор Бурксер вдруге обстежив водні ресурси Звягеля і встановив, що тут виходять на поверхню кілька цілющих джерел. Радіоактивність їх вод становила 36 одиниць махе. Такої води немає більше ніде в Україні. До того ж витік її великий. Тільки одне із джерел у змозі давати 7 тисяч відер (70 кубометрів) на добу.

  Ця новина заінтригувала навіть республіканську керівну верхівку і на початку лютого 1930 року професор Бєльський про наслідки дослідів свого колеги Бурксера доповідав секретарю ЦК КП (б)У Сухомлину.

  Але будувати курорт тоді у Звягелі не вийшло.

  Та спроби пробити мур імперських заборон не припинялися. Дуже наполегливо ідею господарського використання джерел проводив голова міськрадівського планового відділення Москаленко. Бувши в Києві, він в Академії Наук України познайомився із документами експедиції Бурксера, зняв з них копії і загорівся бажанням витворити у Звягелі бальнеологічний курорт, що не поступався б відомим світовим водолікарням. Починаючи з 1936 року Москаленко на засіданні міськради постійно проводив думку про будівництво лікувального комплексу у Звягелі на базі місцевих джерел. Адміністрація, знаючи позицію центру та армії, не дуже зважала на ті домагання.

  Не знайшовши підтримки в місцевої влади, він звернувся до преси. Ця пристрасна, енергійна людина стукала у всі двері, надіючись у когось знайти підтримку. Він писав до окружних, обласних, республіканських видань, викладав свої аргументи, доводив корисність задуму для хворих і міста, намагався знайти та захопити справою спонсорів, що погодилися б зводити курорт.

  Факти й справді здавались вагомими. Поряд зі спиртозаводом у місті діяли два джерела.

  Їх вода мала високу радіоактивність й не поступалася якістю найкращим водам П’ятигорська. Радіоактивність першого джерела сягала 36,5 одиниць махе, або 130 еманів. Такі води здатні лікувати шлункові, сердечні, нервові, жіночі та інші хвороби. При систематичному вживанні такої води у здорових людей покращується робота шлунку, прискорюється обмін речовин в організмі, підвищується працездатність. Усі разом радіоактивні джерела здатні були впродовж доби дати 10-12 тисяч відер води, тобто 100-120 кубометрів. Такої кількості вистачило б і для санаторію, і для водолікарні, й продажу жителям міста. Москаленко обурювався, що дорогоцінна цілюща вода використовується не за призначенням. З джерела № 2 її брали на виробничі потреби заводу, а з першого відкачували у водозабірну будку як звичайну воду для задоволення всіляких потреб гарнізону. Його обурювало нерозуміння отцями міста цінності цієї води. У дусі свого часу він вдався навіть до звинувачень у шкідництві й пояснював таке ставлення вилазками класового ворога. "Вороги народу… всіляко намагалися загальмувати використання радіоактивних джерел".