З ініціативи правління Житомирської обласної громадської організації "Захист дітей війни" і за фінансової підтримки нашого земляка Юрія Забели (у 2009-2011 рр. був головою Житомирської державної адміністрації) перед Новоріччям вдруге вийшла у світ книжка "Дитинство обпалене війною" хвилюючих спогадів-оповідань ветеранів нашого Поліського краю, які в дитинстві пережили лихоліття тієї людиновигубної Другої світової війни. Цю книжку перевидано тому, що після першого її видруку ще десять ветеранів такої категорії надіслали правлінню ЖОГО "Захист дітей війни" свої значущі за змістом і фактажем спомини-роздуми.

  Сутню оповідь про своє страждання, дитинство і духовне сьогодення представив протоієрей діючої в Житомирі православної церкви Святого апостола Якова Петро Федорович Костюк. Він ще до нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз у півторарічному віці разом з двома трохи старшими братами став напівсиротою, бо його батько Федір Данилович загинув на радянсько-фінляндській війні. "Вже тоді ми відчули, що війна завдає великого болю і страждань", - зазначив отець Петро Костюк у своїй сповіді "Пастирські служити людям настановила мати". І розказав яких страждань зазнали його сім'я та односельці с. Єрчики Попільнянського району і як виживали у складні післявоєнні роки. Ще підлітком, навчаючись у старших класах Романівської середньої школи, Петро Федорович набув уміння правити трактором і комбайном та під час літніх канікул працював на цих технічних засобах - обробляв колгоспні поля, збирав урожай зернових культур.

  А коли набув середню освіту, за порадою набожної матері, яка була переконана, що Всевишній зберіг їй і синочків від загибелі в те воєнне лихоліття, поступив до Київської духовної семінарії й закінчив цей заклад по першому розряду та отримав направлення до Ленінградської (Санкт-Петербурзької) Духовної Академії. У 1964 році успішно закінчив і цей поважний заклад ще й захистив дисертацію на звання кандидата богословських наук. З направленням Патріархату прибув у Житомир і здійснював богослужіння в Кафедральному Соборі.

  1976 року отець Петро Костюк отримав відрядження в Канаду для пастирського служіння в діючих у провінції Альберта православних храмах і там достойно виконав свою місію. Активісти чисельної в цій провінції української громади умовляли отця Петра Костюка назавжди залишитися в Канаді, обіцяли надати допомогу в налагодженні належних умов для життя його сім'ї. Та він пояснив їм, що не зможе нормально жити поза Україною і повернувся на свою Батьківщину й виконує послух Всевишнього у Хамі святого апостола Якова, який велично стоїть на Руському кладовищі Житомира.

  Докладно й читабельно описав своє сповнене тривогами і небезпеками життя у воєнні і післявоєнні роки голова Житомирської обласної громадської організації "Захист дітей війни", Герой Соціалістичної праці Володимир Якимович Цирюк. Він у дванадцять років став зв'язковим діючого в лісах Поліського району Київщини партизанського загону, а вже першого повоєнного року за сумлінну працю в колгоспі удостоївся медалі "За доблестный труд в период ВОВ 1941-1945 гг". Відслуживши в армії, Володимир Якимович став водієм Житомирської автотранспортної колони (тепер автопідприємство 11855), набув звання "Майстер золоті роки", а в 1971 році за рекордне новаторство на вивезенні цукрових буряків удостоївся золотої медалі "Герой соціалістичної праці". (Найвищий ступінь відзнаки в СРСР за працю).

  Хвилювання і роздуми викликають розповіді голови ветеранської організації м. Чуднова Цезаря Барановського. "Цей жах пам'ятаю з дитинства як горить наше село", Миколи Болтенка "Чужинці - супостати вигнали нас з рідної хати аж на Дніпропетровщину", Віри Іванюк "Нас було дванадцять, залишилось двоє", Галини Назаревич "Карателі закатували батька, матір і маленького братика", Заслуженого артиста України Володимира Савченка "На вогняному рубежі". І автор цієї публікації представив читачам щемливий спогад про своє стражденне сирітське дитинство "Не стираються з пам'яті ті страшні роки". Довідкову значимість мають спомини Лідії Чудовської "У схроні ховалися на ніч, а в хаті спати боялися". Вона в дитинстві була очевидцем польсько-української різанини на Волині 1943 року, яку нині розповіла про ті роз'ятрені міжнаціональною ворожнечею криваві людиновигубні події. Та й інші автори спогадів були очевидцями, а то й учасниками неабияких подій тієї драматичної минувщини. Авторитетний рецензент збірника "Дитинство, обпалене війною", доцент Житомирського державного університету імені Івана Франка, кандидат історичних наук Микола Кордон у своїй анотації підкреслив: "Книгу "Дитинство, обпалене війною" варто прочитати науковцям, педагогам, нинішнім управлінцям і всім, хто цікавиться нашою минувщиною. Адже знати історію рідного краю, життя і діяльність старших поколінь - це святий обов'язок кожного громадянина. А нашій молоді, на голову якої сьогодні вливається багато сумнівної інформації, - це конче важливо".

  Книжки "Дитинство, обпалене війною" правління ЖОГО передає в обласну і районні бібліотеки.

  Іван ГОЦАЛЮК, журналіст, редактор збірника

 Джерело: exo.net.ua

 Новини Житомира