Олександр Львович Зозуля народився 1908 року в селі Троковичі нині Оліївської сільради. Батько його був ковалем. Влітку 1915 року до села на побивку приїхав кавалерист з гусарського полку російської армії. Зустрівши бравого красеня в блискучому мундирі посеред вулиці, шестирічний хлопчик був вражений на все життя. Мріяв про кавалерію. Коли Олександру було 20, він поїхав навчатись до Ленінградської військової школи. З того часу і до 1956 року служив у Радянській Армії.

  На початку Великої Вітчизняної війни Олександр Зозуля був командиром ескадрону 38-го козацького полку в Білорусі. Під Харковом його полк потрапив в оточення, яке скінчилось полоном. Потяг помчав полонених до концтабору. Олександрові вдалося втекти з вагону і після блукань дістатися до своїх.

  У 1941 році Олександр Зозуля закінчив Військову академію ім. М. В. Фрунзе. Він брав участь у війні в складі 8-го кавалерійського полку 2-ї кавдивізії 1-го кавкорпусу. У листопаді 1943-го під час боїв на Житомирщині Олександр Львович прийняв 8-й полк під своє командування. Сталось це в районі Головино-Корчівка під Житомиром.

  – В ніч на 22 листопада я одержав наказ прийняти командування полком, а трохи пізніше ще один: «Триматись до останнього патрона, підмога буде», – розповідав сам полководець.

  Полк був у жахливому стані. Одного разу кавалеристу Зозулі було наказано захищати позицію від наступу німецьких танків.

  – Скільки танків? – поцікавився командир полку.

  – Розвідка доповіла – 15, – сказали йому.

  – Тоді мені потрібно ще 7 кіннотників, – заявив Олександр Львович.

  – Чому саме 7?

  – У мене в полку 8 уже є. Додайте 7 – і буде по кавалеристу на танк.

  Командир не мав сумніву: йому знов не минути зустрічі з «особистами». Але командир дивізії Хаджи-Умар Мамсуров відмінив атаку кавалеристів на танки.

  При підполковнику Зозулі полк став гвардійським імені ордена Богдана Хмельницького. Кіннотники Зозулі двічі з боями брали Житомир, за що командир полку був представлений до звання Героя Радянського Союзу. Але заслужену нагороду єврею-командиру не дали, нагородивши орденом Леніна.

  30 грудня 1943 року було звільнене рідне село Олександра Зозулі – Троковичі. 8-й полк троковичанина Зозулі відзначився в Рівненсько-Луцькій, Проскурівсько-Чернігівській, Львівсько-Сандомирській, Берлінській наступальних операціях. На честь взяття міста Бішофсталь салютувала Москва, і полковник Зозуля був нагороджений орденом Суворова. У боях за знищення Бродівського угруповання у липні 1944-го полк захопив тисячу полонених, 275 гармат, 1600 автомобілів, 17 танків, 750 коней. Далі – рейди Чехословаччиною і дві чехословацькі нагороди.

  Тепер про маловідомий факт Другої світової. 22 квітня 1945 року кавполк Олександра Зозулі вийшов до Ельби південніше міста Торгау і перший в дивізії форсував її. Це вже пізніше, 25 квітня, відбулась легендарна зустріч радянських воїнів з американськими союзниками на Ельбі.

  Від Нейсе до Ельби полк захопив 12 паровозів, 250 вагонів, 50 складів, 100 тракторів. У районі містечка Пейтхайн воїни звільнили табір, де знемагало 15 тисяч радянських полонених. За першість на Ельбі Зозуля вдруге був представлений до звання Героя. Але й цього разу заслужену Зірку нашому землякові не дали. Зозуля був вдруге нагороджений орденом Леніна.

  Після Великої Перемоги у 1945 році потрібно було шукати власне місце в мирному житті. Олександр Львович оселився в Миколаєві. Підростала донька Ліна. Але захоплення – коні – таки визначило долю людини. Гвардії полковник заснував у Миколаєві уславлену кінно-спортивну школу. Він виховав чемпіонів України, СРСР та чемпіона Олімпійських ігор 1980-го року з кінного спорту Віктора Погановського. За це Олександр Зозуля отримав звання заслуженого тренера СРСР.

  Титан духу, людина з величезним потенціалом сил, він мав ще багато ідей, та доля визначила йому інший фінал. Олександр Львович поїхав до доньки в Москву. Його знали і цінували, виділили квартиру. Але, не впійманий кулею, легендарний полководець загинув від залізного коня. Водій автомобіля втратив керування і на великій швидкості врізався в людей на тротуарі. Олександр Зозуля був збитий насмерть у 1991 році.

  У Миколаєві проходять Всеукраїнські змагання з кінного спорту пам’яті Олександра Зозулі. А ось на рідній Житомирщині про нього майже нічого не відомо. Дивно, адже це не ізольована від історико-медійних джерел територія.

  1 листопада 2018 року минуло 110 років від дня народження героя. А наступного року відзначатимемо черговий ювілей закінчення тієї страшної війни. Маємо шанс відновити історичну справедливість. Мусимо зробити все для цього можливе.

  За повідомленням у Фейсбуці В. Мельниченка

Новини Житомира