Вперше з початку війни наш корпус був повністю забезпечений найкращими в  світі танками Т-34. Кожна бригада одержала по 60-65 «тридцятичетвірок».  Це була величезна перемога трудівників тилу, які дали нам усе необхідне  для розгрому німецько-нацистських загарбників.

  За відвагу,  стійкість, мужність, військову майстерність і організованість у Курській  битві наказом Верховного головнокомандуючого - Маршала Радянського   Союзу Й. В. Сталіна 23 жовтня 1943 року 6-й танковий корпус був  перейменований в 11-й гвардійський танковий корпус, його 22, 112, 200-а  танкові бригади -  в 40, 44, 45-у гвардійські танкові бригади, а 6-а  мотострілецька бригада - в 27-у гвардійську мотострілецьку.

  Наступ  радянських, військ продовжувався. Наприкінці вересня 1943 року Червона  Армія на широкому фронті вийшла до Дніпра, з ходу форсувала його і  захопила ряд плацдармів на правому березі. Почалась жорстока битва за  Дніпро.

  Війська 1-го Українського фронту на початку листопада  перейшли в рішучий наступ й 6 листопада 38-а армія визволила столицю  Радянської України м. Київ. Вона ж після звільнення міста продовжувала  успішно наступати на Захід і невдовзі визволила м. Житомир, але потім  вимушена була спільно з іншими військами фронту відбивати сильний  контрнаступ ворога. Зібравши значні сили, гітлерівці ціною величезних  втрат захопили частину визволеної території, в тому числі і Житомир. Але  мети - знову оволодіти Києвом і вийти на берег Дніпра - не було  досягнуте.

  В другій половині листопада 1943 року війська 1-го  Українського фронту поставили завдання розбити противника й очистити від  нього не тільки Житомир, але і чималу територію до лінії Любар –  Вінниця - Липовець. До складу ударного угрупування Фронту вводилась  також 1-а танкова армія, в яку входив 11-й гвардійський танковий корпус.

  На початку грудня війська 11-го гвардійського танкового корпусу із  району Сум залізничними ешелонами були передислоковані в новий район. І  до 17 грудня його з’єднання й частини в повному складі закінчили  зосередження західніше Києва.

  У відповідності з наказом командуючого  1-ї танкової армії, в ніч на 24 грудня корпус виступив із району  зосередження і зайняв вихідне становище на схід від Брусилова в районі  Вітровка - Бишев - Лишия для участі в Житомирсько-Бердичівській  наступальній операції у смузі 38-ї армії.

  11-й гвардійський корпус  вводився в прорив у першому ешелоні 1-ї танкової армії на її правому  фланзі в смузі 74-го стрілецького корпусу 38-ї армії на рубежі Містечко  -Турбовка. На цьому рубежі йому протистояли фашистські 19-а і 25-а  танкові дивізії.

  Для виконання поставленого завдання було прийнято  рішення побудувати корпус в два ешелони і ввести його у прорив в напрямку  Хомутець двома маршрутами. У першому ешелоні було наказано наступати  44-й й дещо лівіше 45-й гвардійським танковим бригадам, посилених  артилерією і мінометами.

  В обох бригадах були створені передові загони, які мали першими увійти в прорив.

  Другий ешелон складали 40-а гвардійська танкова й 27-а гвардійська мотострілецька бригади.

  У відповідності з прийнятим планом, вслід за 44-ю гвардійською танковою  бригадою висувались 53-й окремий гвардійський мінометний дивізіон,  293-й самохідний і 1535-й важкий самохідно-артилерійський полки з  готовністю увести в прорив головні сили корпусу.

  Вранці 24 грудня  1943 року після сильної 50-хвилинної артилерійської та авіаційної  підготовки війська фронту перейшли в наступ. Раптовість удару  забезпечила успіх загальновійськовим атакуючим з’єднанням. Зокрема, 74-й  стрілецький корпус на своїй ділянці уже в перші години бою прорвав  ворожу оборону на глибину 3-4 кілометри.

  В 9 годин 20 хвилин із  вихідних районів виступили передові загони, а дещо пізніше - основні  сили 44-ї і 45-ї гвардійських бригад. Увійшовши в прорив, вони опівдні  обігнали наступаючу піхоту на рубежі Брусилів - Хомутець й продовжували  розвивати наступ на загальному напрямку на Ходорків, Козятин.

  Під  час виконання завдання командир танкового взводу 44-ї гвардійської  танкової бригади гвардії лейтенант Г.С. Петровський, який очолював  розвідувальну групу, виявив, що Хомутець перетворений гітлерівцями в  сильний вузол опору, і що вони готують контратаку на фланги бригад,  котрі уводяться в прорив. Він негайно дав знати про це передовим  загонам, а ті - командирам бригад першого ешелону.

  Таким чином,  противник, що надіявся зненацька застати швидко наступаючих на Хомутець  45-у і 44-у гвардійські танкові бригади, прорахувався. Знаючи наміри  ворога, 45-а гвардійська танкова бригада обійшла село із півночі, а 44-а  гвардійська танкова бригада - із півдня. Це дозволило, не вв'язуючись у  бій за опорний пункт, продовжити виконання поставленого завдання.  Хомутець був визволений наступаючими стрілецькими військами при сприянні  другого ешелону і артилерійських частин корпусу.

  Сміливо діяла  танкова рота 1-го танкового батальйону 44-ї гвардійської танкової  бригади під командуванням гвардії старшого лейтенанта Є. І. Сальникова,  що наступала в складі передового загону. Обійшовши Хомутець і  продовжуючи просуватись в напрямку Гнилець, вона догнала ворожу колону  на марші. Помітивши наші танки, гітлерівці почали поспішно розвертати  гармати, але не встигли. Рота на чолі з гвардії старшим лейтенантом Є.  І. Сальниковим стрімко атакувала колону і повністю розбила її. 12 гармат  і 10 автомашин противника були знищені, взято 50 полонених, захоплена  батарея готових до бою 155-міліметрових пушок й т. д.

   У цей же день  знову відзначився танковий взвод під командуванням гвардії лейтенанта Г.  О. Петровського. На підході до населеного пункту Гнилець він зустрів  колону противника, яка складалась із восьми автомашин з чотирма  гарматами. Трьома своїми танками взвод наніс несподіваний удар і  повністю знищив колону.

  Обидві бригади першого ешелону короткого  зимового дня 24 грудня просунулись на глибину до 20 кілометрів. Більшого  вони не досягли, бо погода стояла осіння, незважаючи на зимовий місяць.  Дощі перетворили дорогу в рідке місиво. Маневрувати важко, в результаті  темпи наступу були значно менші, ніж того хотілося б.

   І все ж на  кінець дня 44-а гвардійська танкова бригада, переслідуючи відступаючого в  південному й південно-західному напрямку противника, досягла населеного  пункту Гнилець. Спроба оволодіти ним з ходу не вдалась, так як  гітлерівці добре закріпились. Командир бригади гвардії полковник Й. І.  Гусаковський вирішив за ніч провести розвідку і вранці атакувати  населений пункт.

   У 8 годин 30 хвилин 25 грудня після короткого, але  сильного артилерійського нальоту два танкові батальйони бригади  атакували Гнилець і село було визволене. Ворог, утікаючи в паніці,  залишив біля Гнилець 16 гармат з боєприпасами, багато автомашин, коней  та іншої техніки. Але в 10 годин 40 хвилин нацисти по наказу командування, з метою повернути село, розгорнули  відчайдушну контратаку із району Соболівки силами понад 30 танків при  підтримці самохідної артилерії і двох батальйонів піхоти. Контратаку  нацистів було успішно відбито бригадою з великими втратами для ворога.

   Виконуючи поставлене завдання, бригада, не затримуючись в селі, повела  наступ далі - на Соболівку. В 15 годин передовий загін бригади увірвався  туди, звільнивши село від противника і продовжував переслідувати ворога  в напрямку Ходоркова, Вербова. В цей же день — 25 грудня силами  бригади, крім Гнилець і Соболівки, були визволені Мартьянівка, Скочище,  Ходорків і Вербів (тепер Любимівка).

   У цей же день, ведучи наступ,  передовий загін бригади на перехресті доріг північніше Вербова атакував  чималу колону противника, яка складалася з великої кількості польової і  зенітної артилерії. В цьому бою особливо відзначились танковий взвод  гвардії лейтенанта Г.С. Петровського і друга танкова рота під  командуванням гвардії старшого лейтенанта І. Н. Шарапова. В бою було  знищено 12 гармат, із них 6 зенітних, багато автомашин й тягачів ворога.

   Успішно діяла в цей день і 45-а гвардійська танкова бригада. Вона  оволоділа населеними пунктами Яроповичі, Троянки. Оцінивши обстановку,  командування корпусу вибрало найбільш вигідний напрямок для дальшого  наступу. Ми вирішили вести його на Волицю, а звідти на Андрушівку.  Оволодівши нею, це дозволило б потім вийти у район Бердичева та  Козятина.

   Зранку 26 грудня 44-а гвардійська танкова бригада  продовжувала наступ в напрямку Зарубинці, Лісівка, Андрушівка, Забара.  Розвиваючи стрімкий наступ і переслідуючи ворога, бригада успішно  визволила Зарубинці, Лісівку, а в другій половині дня захопила мости й  греблю на східній околиці Андрушівки. Мости були заміновані ворогом, але  зірвати їх він не встиг. Під час захоплення сапери ворога були знищені і  мости розміновані.

   В 19 годин 26 грудня 1943 року 44-а гвардійська  танкова бригада увійшла в Андрушівку. Нацисти боялись попасти в оточення  й повного знищення, тому райцентр залишили без бою. Після визволення  Андрушівки 44-й гвардійській танковій бригаді було наказано зайняти  оборону на рубежі  Забара - Нехворощ і Антопіль — Боярка із завданням  прикрити правий фланг першої танкової армії від ударів противника із  заходу. Головні сили корпусу наносили удари в напрямку населених пунктів  Міньківці, Халаїмгородок (Городківка), Глухівці, що розташовані на  підступах до Козятина.

   44-а гвардійська танкова бригада, зайнявши  оборону і розмістивши в окремих будинках штаб бригади в 500 метрах: на  схід від залізничної станції Андрушівка, протягом 27 грудня неодноразово  відбивала спроби ворога знову захопити райцентр. Але всі вони  закінчились з великими для нього втратами. Авіація противника декілька  разів в цей день бомбардувала Андрушівку і особливо розташування штабу  бригади. Нашими зенітними засобами було збито три літаки ворога.

   В  результаті нальоту авіації противника від прямого попадання бомби  загинув начальник політвідділу бригади депутат Верховної Ради СРСР  гвардії підполковник С. Е. Вобян.

   Усе далі в історію відходить  історична перемога над нацистською Німеччиною. Але невпинний біг часу не  в змозі стерти в пам’яті кожного з нас хвилюючі події тих років. Ми з  глибоким сумом постійно шануємо пам’ять тих багатьох наших товаришів і  друзів, хто віддав своє життя за свободу й незалежність нашої  Батьківщини.

   А. Л. ГЕТМАН, колишній командир 11-го гвардійського  танкового Прикарпатсько-Берлінського, Червонопрапорного і ордена  Суворова корпусу Герой Радянського Союзу генерал армії.

   С. X. ЗУБОВ, колишній начальник відділу штабу корпусу, відповідальний секретар ради ветеранів гвардії підполковник у відставці.

   1983 рік.

за матеріалами Фейсбук-спільноти "Андрушівка Сьогоднішній"

Новини Житомира