Спершу трішки познайомимо читачів нашого сайту з героєм інтерв'ю, нашим співбесідником.

  У 2006 році Максим Вікарчук закінчив загальноосвітню школу №28 у м. Житомирі, вступив до Будівельного коледжу НАЕУ м. Житомира, який закінчив з відзнакою, за спеціальністю «Будівництво та експлуатація будівель та споруд». У 2010 році вступив до Київського Національного Університету Будівництва та Архітектури на спеціальність «Містобудування та міське господарство». По завершенню отримав наукову ступінь магістра.

  В 2016 році Максим пройшов курс ADVANCED STUDIES IN INTEGRATED URBAN DEVELOPMENT в CANactions School for Urban Studies, а також успішно підтверджено знання в сфері геоінформаціїних технологій та баз даних на курсі підвищення кваліфікації в КПІ ім. Сікорського.

  З Максимом Вікарчуком нам вдалося зустрітися особисто  й провести дуже приємну бесіду та почерпнути для себе чимало нової, цікавої та корисної інформації. Одразу зауважимо, що це інтерв'ю матиме продовження, оскільки розмова вийшла немалою і ми вирішили розділити бесіду, яка відбулася нещодавно між кореспондентом нашого сайту та Максимом Вікарчуком на два різних матеріали.

  Розпочнемо нашу розмову ми з доволі молодого, але надзвичайно амбіційного, цікавого, перспективного проекту про мандри «Escape». Саме Максим є одним з ініціаторів вищезгаданого проекту, в якому розповідається про малозвідані, маловідомі, а часто, ніде правди діти, й закинуті об'єкти, серед яких є просто дивовижні та унікальні місця, які занепадають, знаходяться в жахливому стані, хоча б могли запросто стати окрасою того чи іншого куточку України та Полісся загалом, і Житомирщини зокрема.

логотип проекту «Escape»

   Отож, розпочнемо. Звісно ж, нам було цікаво, як стартував проект, як взагалі зародилася ідея його реалізувати, та як, зрештою, команді, з тепер вже шести людей, вдається його доволі вдало втілювати в життя.

  «Особисто я вже дуже давно захоплювався мандрами. Як  проект, умовно кажучи, ми існуємо десь 2,5‒3 роки. Саме тоді ми з другом Дмитром Ковалем просто почали активно кататися Житомирською областю,  Поліссям загалом. Одного разу вирішили, а чому б нам щось не познімати і не показати це іншим. "Чому б, власне, й ні?", — подумали ми. Так і зародися ідея проекту "Escape".

  Як я вже згадав, маю дуже гарного друга, якого звати Дмитро Коваль. Ми обоє й  вирішили втілити подібний проект у життя. Разом почали знімати та розповідати про ті місця, в яких бували. Далі ми взяли з собою Івана Хом'яка і Володимира Жабровця і поїхали Поліссям, в бік Овруччини, до Поліського заповідника та почали зйомки. Чесно кажучи, спершу ми навіть не знали, що ж знімати та про що б краще було розповісти. Навіть на нашому Ютуб-каналі це дуже добре видно. Здавалося, ніби показували та розповідали про все й одразу. Зрештою, ми просто хотіли показати, що в нас є неймовірні, класні місця, про які варто розповідати, про які потрібно знати. Навіть, для прикладу, невеличка капличка, або ж джерело, можуть мати дуже крутий, приголомшливий вигляд», — розповідає Максим Ікар.  

  Розповідаючи про проект, просто не можна оминути увагою команду, яка працює над «Escape». «Дмитро Коваль — професійний альпініст, він спортсмен. Фактично в усіх туристичних ділянках він задіяний. Зокрема, багато допомагає в проведенні різних туристичних змагань. Володимир Жабровець — оператор, який водночас займається монтажем відео проекту "Escape", додає їм краси. Він, не побоюся цього слова, професіонал своєї справи. Більше того, я вважаю, що він — один з найкращих професійних відеоператорів не те, що в Житомирській області, але й, мабуть, в усій Україні. Володимир може не просто гарно зняти, але й оформити, змонтувати відео на високому рівні. Мене не може не тішити, що такі високопрофесійні люди є в нашій команді. Я ж займаюся, здебільшого, збором інформації, всілякими організаційними питаннями з приводу наших поїздок, «вилазок», як ми їх в "Escape" називаємо.  

  До того ж, у нас, умовно кажучи, досить великий бек-офіс (ред. підрозділи або окремі відповідальні виконавці, які залежно від їх функцій забезпечують реєстрацію, перевіряння, звіряння, облік операцій та контроль за ними) — люди, які не з'являються в кадрі, але багато в чому нам допомагають, наприклад, з контентом, з візуальною картинкою. Багато хто їздить з нами в межах проекту. Загалом же команда налічує шестеро людей: двоє в кадрі, один знімає, а ще троє опрацьовують відео проекту "Escape"», — зазначає Максим.

  Ще з самого початку мандрівок команда проекту відвідувала та розповідала про багато закинутих місць, де немає людей. «Тоді у нас виникла прив'язка до об'єктів. Щось на кшталт місця, звідки, умовно кажучи, пішли люди, тому, власне, й еscape (ред. в перекладі з англійської  — «втеча»). Відтоді, з кожною подорожжю все чіткіше й чіткіше, все конкретніших обрисів набувала ідея нашого проекту.

  Загалом проект "Escape" —  про речі, про ту красу й ті дивовижні, надзвичайні та атмосферні місця на Поліссі, в Житомирській області, які мають велику історію, велику культурну цінність, але, на жаль, ми поступово їх втрачаємо. Так в нас і з'явилися вилазки на закинуті військові об'єкти, старі маєтки тощо. Саме на цьому ми нині й зупинилися.

 Основне, що ми почали ще більше й краще розуміти: те, чим ми займаємося — надзвичайно цікаво. До того ж, коли ти щоразу приїжджаєш, переважно у маловідомі місця, то бачиш щось неймовірне, розумієш, скільки сил, часу, фінансів було вкладено свого часу в те, чи інше місце, той чи інший об'єкт.

  Шкода, звісно ж, але багато з тих куточків, які ми відвідали в межах проекту, просто занепадають, хоча й могли б виконувати якусь важливу місію, бути візитною карткою певного місця, наприклад, того чи іншого села, селища, містечка. Але, водночас, не все так погано. Ми, зауважу, зустрічали ще й багато гарних прикладів — об'єкти, які нас вражали, кожен по-своєму, а також, які не були закинутими та не занепадали. Це добре видно в різних відео нашого проекту.

  Щодо фінансування, то історія складалася наступним чином. Ми починали робити проект за власний кошт. І частина наших особистих фінансових вкладень в "Escape" дуже велика. Їздимо ми за власний кошт (дорога, проїзд, робота над відео, зокрема й обробка та монтаж тощо). Звісно ж, все з вищеперерахованого вимагає фінансових затрат.

   Додам також, що нашому проекту допомогла й Житомирська ОДА. Ми взяли участь в конкурсі адміністрації, де можна було отримати грант. І нам пощастило отримати фінансування у розмірі 70 тисяч гривень. Це певною мірою розширило наші можливості: нині ми трохи, образно кажучи, зміцніли, зокрема й матеріально, і можемо потрапити до ще більшої кількості місць, зокрема й туди, куди раніше ми навряд поїхали б та до яких навряд би дісталися. Це й було такою допомогою для нас. Але все ж, якщо підрахувати, то навряд ми колись окупимось і повернемо ту кількість грошей, які ми вже вклали в проект.

  Але, разом з тим, у нас присутній дух волонтерства, ентузіазм. Нам просто "в кайф" робити те, чим ми нині займаємося. Ми просто сподіваємося, що наша робота в межах проекту принесе свої плоди, довготривалий результат — як мінімум випуски "Escape" будуть корисні іншим людям, покажуть місця, про які дійсно багато хто не знав, або ж знав поверхнево. Звичайно ж, ми будемо тільки "за" і будемо раді якійсь спонсорській допомозі, фінансовій підтримці. Якщо б знайшлися небайдужі люди, які спроможні матеріально підтримати наш проект, ми були б дуже задоволені і, звичайно ж, щиро вдячні», — говорить Максим Вікарчук.

  Ми могли б дуже багато розповідати про місця, в яких бувала команда проекту «Escape», оскільки в його межах було показано багато цікавих, унікальних об'єктів із захоплюючою історію, чаруючою архітектурою тощо. Але ж краще самим все раз побачити, аніж сто разів почути. Тож впродовж всього нашого інтерв'ю ми додаємо відео проекту, аби читачі нашого сайту самі переглянули відеоролики та дізналися для себе щось цікаве, корисне, а, ймовірно, ще й нове.  

  Зазначимо, що цікавим є одне з останніх відео «Escape» про дерев'яні вітряки. Його ми теж додали до цього інтерв'ю, в кінці цього ж абзацу. Ось як розповідає про ці вітряки сам Максим Вікарчук: «З останнього, що ми зняли та що сильно вразило особисто мене, та, мабуть, й інших членів нашої команди — дерев'яні вітряки. Вони — просто неймовірні! Це було незабутньо! Я вже давно так чимось не захоплювався, як цими величними спорудами. А все по тій простій причині, що це дерев'яна 100-річна споруда. В ній настільки чітко, ясно та грамотно продумані всі механізми, що думаєш, як таке взагалі можливо. Виходить, що колись люди зналися на інженерії не гірше, а то й в рази краще, аніж зараз, дивлячись на подібні вітряки, на які ми натрапили. У людей, очевидно, було ну дуже широке й масштабне мислення. А ще й, на хвилиночку, це споруди з дерева, а не з якихось інших матеріалів, наприклад, металу чи каменю. Вже в ті, тепер вже, здавалося б, далекі часи люди робити з дерева просто унікальні речі.

  До того ж, це вітряк, та ще й вітряк на Житомирщині. Не Нідерланди, не степова частина України, а саме Житомирська область, а в ній — вітряк з дерева. Дуже дивуєшся, коли зустрічаєш такі місця, такі споруди. Ми зустрічали ще й декілька млинів, які, на жаль, розграбовані. зокрема, й при нас відбувалося наступне: подібні споруди розбирали на розпалку печей, груб в хатах. Дивишся на це і просто бракує слів, аби описати побачене словами. Стає дуже прикро від того, що відбувається з віковими спорудами, та й взагалі сама ситуація вкрай неприємна».

  Не оминули ми під час розмови й тему порятунку тварин. А таке, до речі, неодноразово траплялося під час «вилазок» команди «Escape». Ось і в одному з останніх відео команді проекту довелося рятували лисенят. Про конкретно цей випадок та й взагалі про ситуацію з порятунком тварин Максим Вікарчук теж розповів. Це просто не може лишати байдужим і дуже зворушує:

  «Прикро констатували, але бувало, що ми зустрічали й вже мертвих тварин. А ті, які були живими, ми все ж рятували, роблячи для цього все можливе, все, що було в наших силах. Зазвичай так відбувається, що на старих військових об'єктах є відкриті ями в середині споруд. Туди потрапляє різна живність, різні тварини, які вже не в змозі звідти вибратися. Зокрема, й через темряву, яка дезорієнтує та лякає деяких тварин. І, звісно ж, через глибину проваль, ям, з яких тваринам іноді просто фізично неможливо вибратися. Зазвичай, потім ми вже знаходимо трупи тварин.

  Але одна з останніх історій порятунку мала гарне завершення. В цьому випадку ми дуже довго шукали конкретний цікавий об'єкт, який нам порекомендували і де, зрештою, ми побачили лисенят, які потребували допомоги, оскільки самі б просто не вибралися звідти. У нас не було чіткої точки на карті, тож довелося трішки поблукати, аби знайти потрібне для зйомок місце.

  Коли ми почали досліджувати територію, вже розпочали зйомку, то були здивовані. Мовляв: "Ого! Тут лисенята. Вони, на щастя, ще живі. Ого, прикольно! Це лисеня вибереться, а ось це ні. Варто ж їх рятувати, щось потрібно робити". Ми чудово усвідомлювали, які можуть бути ризики. Не секрет, що існує велика ймовірність заразитися сказом і тому подібне. Усією командою одразу ж почали думати, як максимально себе убезпечити. В хід пішли і рукавиці, і куртка, аби захистити себе. Почали спускатися і рятувати лисенят у закинутому напівкапонірі. Розуміли також і те, що доведеться вакцинуватися від сказу задля того, щоб захиститися наперед.

  Оскільки тваринки вже були кволими, знесиленими, втомленими, тому вони фактично не пручалися. Ми їх дістали, випустили на волю. Всією командою, та й глядачі наші, мабуть, теж мають надію, що лисенята поправляться, повернувшись у природу, оживуть трішки, стануть активнішими та здоровішими, коли почнуть харчуватися та житимуть на волі, у звичних для себе умовах та середовищі. Сподіваємося, що ми дійсно врятували цих тваринок, повернули їх до життя, і вони й надалі собі продовжуватимуть жити». Ну, що ж, ми теж маємо таку оптимістичну надію. Тим більше, що в момент порятунку, тваринки дійсно були живими і мають всі шанси знову призвичаїтися до умов, в яких вони звикли жити.

  Звичайно ж, ми не могли не запитати про плани на майбутнє та які взагалі амбіції у команди проекту «Escape».

  «Серед найближчих планів маємо й такі амбітні задуми, як розширення проекту і "вилазки" вже не лише в Житомирській області, а й в інших регіонах України, сусідніх із Житомирщиною областях. До того ж, у нас є ряд об'єктів, які важко назвати туристичними, бо вони такими і не є, адже про них взагалі мало що відомо, мало хто взагалі про них знає. Та ще й, чесно кажучи, багато про які з тих точок на карті, є мінімум хоч якоїсь інформації.

  Отож, вже найближчим часом ми будемо їздити до сусідніх областей, розширюватися. Звісно ж, ми не обмежуємося чимось малим та незначним і маємо великі та амбітні плани. Серед них — стати всеукраїнським проектом», — ділиться Максим.

  Як ми й обіцяли читачам нашого сайту, продовження  інтерв'ю вже незабаром. Сподіваємося, що багато хто дійсно почерпне для себе багато корисної, пізнавальної та цікавої інформації, як і з самої бесіди кореспондента нашого сайту, так і від численних та захоплюючих відео проекту «Escape». Значну частину цих роликів, як ми й зазначали, можна буде переглянути одразу в цьому ж матеріалі.

  Ми ж з радістю анонсуємо продовження цієї бесіди, де ми порозпитували у Максима Вікарчука про пласт: його розвиток в Україні загалом та на Житомирщині зокрема, а також якісь особливості та пізнавальну інформацію про скаутинг та й пластунів зокрема. До того ж, в продовженні нашої розмови нам вдалося трішки поспілкуватися з Максимом і про урбаністику — тему також близьку для нашого співбесідника, бо ж нині він працює ще й у галузі містобудування, долучається до нових та сам розробляє різноманітні проекти у вищезгаданій сфері. Отож, як то кажуть: «Далі буде». Обіцяємо не менш цікаве продовження інтерв'ю вже найближчим часом.

Розмову вела Катерина Дейнека

Відповідав Максим Вікарчук

Новини Житомира