Юнак, котрий у свої 25 років встиг два рази побувати у зоні проведення АТО, добре пам’ятає, як свого часу разом із татом — агрономом за фахом, також учасником АТО, Сергієм Петровичем і мамою — вчителькою молодших класів Оленою Алізарівною, повернулися на Батьківщину. Максим навчався у сільській школі, допомагав батькам по господарству.
Після закінчення одинадцятого класу вступив до Житомирського технологічного коледжу. Після закінчення навчання хімік-технолог так і не зміг працевлаштуватися за фахом. Тому розпочав свою трудову кар’єру на одному з потужних житомирських підприємств, опанувавши професії штампувальника, зварювальника.
— У 2012-му мене призвали на службу в лави Збройних Сил України, — розповідає Максим Козлов. — Тоді в газетах писали про те, що це буде передостанній призов на строкову службу. Були такі, хто потерпав з приводу того, що не пощастило «відкосити» від армії. Мені ж виповнився 21 рік. Тож вибір служити Батьківщині був свідомим.
Юнак трохи сумував, що не потрапив у Високомобільні десантні війська: у військкоматі побажання хлопця вислухали, але не взяли до уваги. Солдат розпочинав службу на Полтавщині, у навчальному центрі з підготовки спеціалістів для частин зв’язку. Незважаючи на те, що перші місяці служби були дуже важкими, він не написав додому (мобільними телефонами дозволяли користуватися лише у вихідні дні) жодного листа, який міг би засмутити батьків. Не скаржився на труднощі й під час проходження служби в одній із елітних військових частин.
— Завжди добрим словом згадую службу в армії, своїх командирів, — говорить Максим. — Досвід роботи сержантів навчального центру з солдатами можна сміливо переймати в усіх військових частинах. Так, фізична, інженерна, спеціальна підготовки виснажували. Але ви не уявляєте, як я дякував офіцерам, молодшим командирам за науку, коли потрапив до зони проведення антитерористичної операції.
Після звільнення в запас, попрацювавши декілька місяців в одному з супермаркетів охоронцем, Максим вирішив пов’язати подальше життя зі службою в Збройних Силах України. У вересні 2013 року Максим Козлов прибув для проходження служби за контрактом у 95-ту окрему десантно-штурмову бригаду.
— Розпочинав службу командиром відділення взводу зв’язку, — згадує сержант Максим Козлов. — На той час бригада була чи не єдиною повністю укомплектованою контрактниками військовою частиною в Сухопутних військах ЗС України. Мені одному із перших з-поміж тих, хто призивався разом зі мною на контрактну службу, пощастило виконати програму стрибків із парашутом. Ми брали участь у навчаннях. Свого часу командир військової частини, нині командувач Високомобільних десантних військ ЗС України генерал-майор Михайло Заброцький докладав максимум зусиль для того, щоб навчання, теоретичні та практичні заняття в пункті постійної дислокації та на полігоні завжди були насиченими. Завдяки цьому я удосконалив не лише навички зв’язківця, а й виконав вправи із декількох видів стрілецької зброї, кидання бойової гранати. Навіть у зоні проведення АТО, не маючи водійських прав, пройшов практичну підготовку з водіння вантажного автомобіля та бронетранспортера, евакуації поранених…
З квітня 2014 року він двічі побував у зоні проведення антитерористичної операції. У складі 95-ої бригади на посаді командира відділення управління окремого взводу зв’язку першого аеромобільного батальйону молодший командир брав участь у визволенні Слов’янська Донецької області, у бойових діях на Савур-Могилі, у містах Лисичанську, Тельмановому, селищі Степанівці. Довелося брати участь в операції з виведення з оточення підрозділів 72-ої мотопіхотної та 79-ої аеромобільної бригад.
Під час рейду під керівництвом командира першого аеромобільного батальйону нині Героя України, майора Ігоря Герасименка, в умовах інтенсивного вогневого впливу противника молодший сержант Максим Козлов у складі бойового розрахунку знешкодив декілька ворожих вогневих позицій. Його підрозділ налагодив радіозв’язок із оперативним командуванням сил АТО.
Узимку 2015 року сержант Максим Козлов брав участь у бойових діях в районі Донецького аеропорту та околиць населеного пункту Спартак, виведенні особового складу ряду військових частин Збройних Сил України із Дебальцевого.
За героїзм та мужність, виявлені під час виконання бойових завдань, сержант Максим Козлов нагороджений медалями «За військову службу Україні», «За взірцевість у військовій службі» та нагрудним знаком «За зразкову службу».
Минулого року за порадою свого командира старшого лейтенанта Назара Штилика Максим вирішив навчатися у Житомирському військовому інституті імені С.П.Корольова. Колишні командири Максима вважають, що здібності у точних науках, відмінна фізична підготовка, бойовий досвід, бажання служити народу України допомогли їхньому підлеглому добре скласти вступні іспити, згодом сумлінно виконувати обов’язки командира навчальної групи.
Молодший командир — завжди врівноважений, уважний до товаришів та підлеглих. Особистим прикладом залучає курсантів, серед яких 17 чоловік є контрактниками, до відмінного навчання, опановування військовою професію. Сержант постійно нагадує їм про те, наскільки важливими для військового підрозділу є взаємодопомога та бойове братерство. Максим бере активну участь в організації та проведенні науково-практичних конференцій. Нині він досліджує можливість використання сонячної енергії в оборонній сфері.
Максим Козлов дуже любить свою дружину й донечку та мріє про те, щоб небо над ними, над усією Україною завжди було блакитним. Майбутній офіцер готовий докласти до здійснення цього всіх зусиль.

Джерело: www.zhytomyrschyna.zt.ua