На одній із зупинок в салон зайшла інтелігентна жінка у капелюшку і стримано сказала молодому водієві: "У мене пенсійне посвідчення". На що той гаркнув у відповідь: "У приміських маршрутках пенсіонерам треба платити!

  Он прочитай, чорним по білому написано! Тобі що, повилазило чи, може, читати не вмієш?! Задовбали!".

  - Чому ж не вмію! - жінка спалахнула, але стрималася. - Добре вмію, ще й не одного школяра читати навчила. І тебе також навчила. Не впізнав мене, Вітю?

  Виявляється, то була Вікторова шкільна вчителька, яка вчила його у початкових класах. Тільки тепер водій упізнав її. Спробував якось викручуватися, вибачатися, але після отого хамського "повилазило" ті нещирі вибачення зовсім не сприймалися. Жінка витерла сльози і вийшла з маршрутки. А пасажири наче води у рот набрали: одні вдавали, що не розчули, інші імітували, що куняють. Заціпило й водієві. А я все думав: що у неї на душі, у його першої вчительки, після такої "сердечної" зустрічі з колишнім учнем? Якщо, звичайно, його можна так назвати. Скільки їх, таких "учнів" у Житомирі? В області? 

О.Миколоєнко, exo.net.ua