Про цей унікальний храм ми писали неодноразово. Внутрішнє оздоблення Іванківського православного храму (будувався він, як костел) вражає. Зовсім не очікуєш побачити таке у глухій провінції. Розкішна ліпнина та розписи - усе це прийняв за бароко, але виявилося що це рококо — досить рідкісний для України стиль.

   Церква Покрови Пресвятої Богородиці знаходиться в Житомирі і належить до Української Православної Церкви Московського патріархату. Храм  являє собою не дуже велике приміщення з центральним куполом.

  Цей храм побудований упродовж 1908 року на землі, виділеній парафії віруючим католиком Андрієм Олександровичем Аршєнєвським. До приходу належали не лише поляки, але й чехи, що оселились в селищі Крошня з кінця XIX століття (ред. нині це мікрорайон в  Житомирі, який носить таку ж назву).

    Урочище “Кип’яче” розташоване на правому березі річки Ірша, в чотирьох кілометрах від селища Чоповичі Житомирської області. Надзвичайно мальовнича місцевість, яка відзначена особливим Божим Промислом.

   Храм Святого Миколая в Радомишлі закладений в 1864 році. Історія його споруди тісно пов'язана з історією Володимирського собору в Києві.

  Внутрішнє оздоблення іванківського православного храму (будувався він як костьол) вражає. Зовсім не очікуєш побачити таке у глухій провінції. Розкішна ліпнина та розписи - все це рококо - досить рідкісний для України стиль. І як же так, що майже ніхто не знає про цей шедевр? Але що тут дивного, в нас таке на кожному кроці.

  Місто Овруч. Ми знаємо, що це районний центр, чорнобильська зона і що там багато лісів… Але не всі знають, що це місто є одним із найдавніших у Східній Європі. Перша літописна згадка про нього датується 977 роком. Згадувався Овруч у літописі під назвою «Вручий». Наприкінці Х ст. Вручий став центром древлянської землі й славився як найвизначніше місто з розвиненими ремеслами.

   У 1993 році благочестива сім’я лікарів К. півроку безкоштовно доглядала за хворою. На знак подяки їм на Різдво Христове подарували поліграфічну ікону Іверської Божої Матері. Після повернення із відпустки родина побачила, що ікона, наче бісером, вкрита краплинками. Найбільші краплини були на ніжці Спасителя і на руці Богородиці. Господарі обережно зняли одну крапельку ватою. Рідина одразу ж перетворилась на білі кристали.

  Перша згадка про село Мар’янівка датується 1590 роком. Ще 1700 року завдяки достатній кількості поташу та скляних пісків тут постала склогута, а потім – склозавод, якому і завдячує поселення своїм розвитком. У 1977 році Мар’янівка стала селищем міського типу.

  Церкву зводили як уніатську, відповідно й фундатором її був ополячений українець із білоруського Вітебська — такий собі шляхтич Павло Борейко, чашничий Житомирський. Багато зусиль при будівництві доклав і місцевий парох Томаш (Хома) Сушницький, який старанно збирав кошти по людях.